Читать «Київська Русь» онлайн - страница 231

Тут здійснено спробу неупередженого аналізу теми без жодного насильства над джерелами і будь-якого намагання її осучаснення. Ідейно-політичні пристрасті і симпатії, як свідчить історіографія, справі не допомагають.

Існує усталена думка, що Київська Русь знаходилась у візантійській релігійній симфонії і проблема духовної спадщини її не хвилювала. Питання це, як вважають, постало тільки в XV ст., коли Росія намагалась осмислити своє місце у всесвітній історії, особливо після завоювання турками Константинополя (1453).

Вперше теорію “Москва — третій Рим” сформулював псковський чернець Філофей в одному із своїх послань Великому московському князю Василію III. Але претензії Москви на місце третього Рима, як виявляється, не були безумовними. У “Повісті про новгородський білий клобук” обґрунтовується та сама ідея заміни двох вселенських центрів — “ветхого Рима” і Константинополя" “третім Римом”, “еже есть на русской земли”, але ним виступає не Москва, а Новгород. У той час як царський вінець був дарований руському князю “изволением земного царя Константина (Мономаха. — П.Т.) от царствующего сего града (Константинополя. — П.Т.), білий клобук був дарований архієпископу великого Новгорода “изволением небесного царя Христа”.

“Сказання про князів Володимирських” ченця Спиридона-Сави спадкоємцем Константинополя вважає Київ. Імператор Костянтин Мономах, підкорений руською зброєю, послав київському князю Володимиру Всеволодовичу царський вінець і “крабицу сердоликову, из нее же Август кесарь римский веселяшеся”, а також намисто, яке Август “на плещу свою носяше”.

З цього часу, згідно із сказанням, “князь великий Володимир Всеволодович наречеся Мономах и царь Великаа Росиа”. Пізніше царські інсигнії, які отримали назву — “шапка” і “барми” Мономаха, потрапили до Володимира, а вже потім до Москви.

Політична доктрина “третього Рима” в російській суспільній думці епохи централізації XV — XVI ст., таким чином, здобула природне історико-правове обґрунтування, а історія Росії через Київську Русь ніби зімкнулася з римсько-візантійською.

Для нас важливим є питання — чи була ідея спадковості політичної влади Москви від Рима і Константинополя новою? Більшість дослідників відповідала на це питання ствердно. М.А. Алпатов вважав, що вона виникла як антитеза посиленню Туреччини, що захопила південно-східний кут Західної Європи, і служила символом загальнослов’янської єдності, прапором боротьби за національну незалежність. Це ніби відповідало й інтересам Заходу, який намагався використати ідею історичної місії Росії як наступниці візантійської спадщини, щоб зіткнути її з Туреччиною.

А.Д. Гольдберг у пошуках передісторії ідеї “Москва — третій Рим” звернувся до давньоруської суспільної думки про “богообраність” Русі. Ідея ця почала формуватися вже після прийняття християнства, але служила насамперед лише для протиставлення православної Русі степовим сусідам, а в наступні віки — монголо-татарським завойовникам, і тільки в середині XV ст. ідея про особливе призначення “обраної Богом” Руської землі наповнилася новим змістом.