Читать «Київська Русь» онлайн - страница 222

Є. Голубинський вважав, що у відмові від старої релігії і прийнятті нової основне місце посідає “внутрішнє щире переконання”. Але щоб з’явилося це внутрішнє переконання в перевагах однієї релігії над іншою, людина мусить збагатитись певною сумою знань про різні релігії. На міждержавному рівні таку інформацію отримували шляхом обміну посольствами, причому неодноразовими. Іншого шляху просто не існувало. І коли б у літописах з якихось причин розповідей про прихід на Русь місіонерів різних релігій не було, факти ці можна було б припускати.

Природним виглядає і перелік країн, з якими Київська Русь взаємодіяла в питаннях вибору нової релігії. Всі вони її сусіди: Волзька Булгарія і Хозарія на сході, Візантія на півдні, країни римського християнського світу на заході. З ними Русь підтримувала різносторонні економічні і культурні зв’язки і, треба думати, вони були зацікавлені у посиленні свого впливу на неї. Найреальнішим шляхом для досягнення цього в середньовіччі (як і в пізніші часи) було втягнення Русі в орбіту свого релігійного світосприйняття.

Згідно з “Повістю минулих літ”, першими до Володимира прийшли місіонери з Волзької Булгарії. “В лѣто 6494. Придоша болгары вѣры бохьмичѣ, глаголюще, яко “Ты князь еси мудръ и смысленъ, нъне вѣси закона; но вѣруй въ законъ нашь, и поклонися Бохъмиту”. Літопис досить детально викладає хід переговорів, які, проте, не увінчались для булгар успіхом. Володимир не виявив великого інтересу до мусульманства, хоча, начебто, і не відкинув його з порога. У наступному 987 р. він надішле своє посольство до Болгарії для випробування віри.

Факт цей міг мати місце, інша справа — чи так усе було насправді? Є. Голубинський відповідав на це питання негативно. Основний його аргумент полягав у тому, що Нестор, який працював над зводом в кінці XI — на початку XII ст., не міг знати, що було за Володимира. Таке твердження можна почути і сьогодні, але в світлі сучасного стану дослідження давньоруського літописання воно непереконливе. Адже “Повісті минулих літ” передував цілий ряд зводів, що увійшли до неї. Крім того, існувало багато позалітописних матеріалів, у яких знайшли відображення події, пов’язані з хрещенням Русі. Це “Житіє Володимира”, “Пам’ять і похвала князю руському Володимиру” Іоакова Мніха, фольклорні перекази, так звані розповіді очевидців. Нестор ще застав людей (печерський чернець Іеремія, Ян Вишатич), від яких він “много словеса слышах, еже вписах в лѣтописанье семъ”. Його попередники — Іларіон, Никон, Іоанн та інші літописці — мали значно ширше коло інформаторів, серед яких безперечно були і свідки тих подій.

Але повернемося до літописної розповіді про булгарське посольство 986 р. Якби в літописах не утримувалося ніяких інших свідчень про давньорусько-булгарські відносини, то і тоді вбачати в ньому вимисел, котрий не відбиває жодних історичних реалій, було б помилкою. Контакти двох сусідніх країн засвідчені іншими джерелами і насамперед археологічними. Але в тому то й справа, що розповідь ця не поодинока. Вона знаходиться в ряду інших, які вказують на постійні контакти Київської Русі і Волзької Булгарії.