Читать «Київська Русь» онлайн - страница 221

Л. Мюллер хоч і відзначає легендарність розповіді про вибір віри, все ж визнає, що така проблема справді існувала і, хай в іншій формі, дійсно вирішувалась Володимиром.

Аналіз повісті про хрещення Русі доцільно почати із з’ясування прецедентності самого явища. Як відомо, одним із основних аргументів проти реальності фактів обміну посольствами між Володимиром і сусідніми країнами Є. Голубинський вважав екстраординарність ситуації, яка не мала місця в історії інших народів. Якби це завоювання Володимиром віри було правдою, то воно являло б собою історичний казус, абсолютно оригінальний і єдиний у своєму роді, як і вибір віри, — писав Є. Голубинський.

Насправді вибір віри, який супроводжували акти дипломатичні і навіть воєнні, мав місце не тільки в давньоруській історії.

Із листа хозарського кагана Іосифа, написаного близько 860 р. іспанському єврею Хаздаю, дізнаємося, що оберненню хозар в іудейство передували посольства від царів християнського і магометанського. В свою чергу, в 860 — 861 рр. посли хозарського кагана відвідали візантійського імператора Михаїла і розповіли йому, що вони від початку вірують в єдиного бога і моляться йому, поклоняючись на схід, але мають деякі сороміцькі звичаї. Але прийшли євреї і почали їх переконувати прийняти їхню віру, що багато хто вже й зробив, а сарацини схиляють їх до своєї віри.

Болгари в своєму посланні до папи римського Миколая повідомляли, що їх намагаються схилити до своєї віри то грецькі, то хозарські проповідники. Відома особлива активність папських місіонерів. Вони проповідували одночасно в Польщі, Швеції, Угорщині, Норвегії, серед західних і поморських слов’ян.

Джерела зафіксували факт звернення моравського князя Ростислава до візантійського імператора з проханням прислати вчителів, котрі б навчили моравів читати божественні книги рідною мовою. Характерно, що на цей час морави вже прийняли римське християнство.

Місіонерська діяльність, намагання обернути сусідів у свою віру характерні не лише для країн, які здавна сповідували ту чи іншу монотеїстичну релігію, а й для тих, які тільки-но відійшли від язичництва. Не була винятком у цьому і Київська Русь. Вже в 990 р., як повідомляє Никонівський літопис, Русь намагається поширити християнство на волзьких булгар і з цією метою посилає до них філософа Марка Македоняна. “Философъ же йде въ Болгары, и много глаголивъ имъ слово Божие; они же безумиемъ своимъ объюродѣша. Онъ же возвратися къ Володимиру въ Киевъ... Того же лѣта приидоша изъ Болгаръ къ Володимеру въ Киевъ четыре князи, и просвѣтишася божественным крещением”.

Історія знає немало подібних прикладів, але й наведених досить, аби переконатись у закономірності і природності такого явища. Воно мало місце в історії кожного народу, який досягав у своєму розвитку станово-класового ступеню. Причому вибір цей мав, як правило, і проміжний внутрішній етап. Між прийняттям християнства і язичницьким багатобожжям на Русі стояла язичницька реформа Володимира, метою якої було піднести культ головного бога Русі Перуна. У Дунайській Болгарії прийняттю християнства передував культ вождя-хана, а в Хозарії, перш ніж утвердився іудаїзм, мав поширення культ єдиного бога неба Тенгрі-хана.