Читать «Київська Русь» онлайн - страница 217

В літературі побутує думка, що насправді Ольга не просила в Оттона І священиків, а руське посольство вело переговори на економічні та політичні теми. Місія Адальберта розглядається як вияв власної ініціативи імператора, стимульованої його імперськими амбіціями.

Наскільки слушним є цей погляд, сказати важко. Безперечно, Ольгу Німеччина цікавила насамперед як економічний партнер і можливий союзник. Але не можна повністю виключити і церковний аспект у переговорах між сторонами. Навряд чи Оттон І наважився б відіслати на Русь церковну місію, якби цього не хотіли в Києві.

Нижче ми продовжимо цей сюжет, тут же відзначимо, що переговори з Оттоном І, які відбулися після візиту Ольги до Константинополя, переслідували мету дипломатичного тиску на Візантію. Напевно, цим самим у Києві сподівались примусити патріархат невідкладно відновити на Русі церковну організацію.

Той факт, що Оттон направив свого єпископа на Русь, свідчить про відсутність тут на той час вищого церковного ієрарха. У Києві єпископ Адальберт дуже швидко переконався у міцності уз, які пов’язували Русь і Візантію в церковному плані, й у відсутності на Русі прозахідних тенденцій. Прохання руських послів надіслати єпископа він назвав нещирим, що, очевидно, відповідало дійсності.

Л. Мюллер пояснює “нещирість” Ольги тим, що її не влаштовував, насамперед, ранг католицького ієрарха. Вона начебто розраховувала на те, що папа й імператор поставлять на Русь архієпископа, а вони прислали тільки єпископа. Свого часу Б.Я. Рамм висловлював припущення, що основною причиною невдачі місії Адальберта в Києві було “обурення в народі”, яке зумовила безтактна поведінка католицького ієрарха.

Із сказаного видно, як багато зробила Ольга для поширення християнства на Русі. Багато, але далеко не все, що вона могла зробити як правителька країни. На останній вирішальний крок — проголошення християнства офіційною державною релігією — вона так і не відважилася. Чим це можна пояснити?

В літературі неодноразово висловлювалася думка про якусь “неготовність” Русі часів Ольги до християнізації. Думаю, що вона неточна ні за формою, ні за суттю. Мова повинна йти не про готовність Русі до сприйняття нової релігії, а про те, чи відповідала вона рівню соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку давньоруського суспільства. Що стосується середини X ст., то відповідь може бути однозначною. Справді відповідала. Київські князі не поспішали з офіційним запровадженням християнства не тому, що чекали, коли Русь буде “готова” до цього, а тому, що не могли передбачити наслідків такого кроку. До того ж, не все залежало тільки від них.

У літературі зустрічається думка, що хрещення Ольги, по суті, означало і хрещення Русі, адже не могло бути такого становища, коли глава держави був би християнином, а його країна лишалась язичницькою. У цих міркуваннях є певний сенс, але не стосовно конкретного випадку. Річ у тім, що Ольга юридично не була великою княгинею. Отже, прийняття Ольгою християнства, навіть якщо вона й усвідомлювала його міжнародне значення, не виходило за рамки приватної події.