Читать «Київська Русь» онлайн - страница 218

Християнізації Русі, яка так успішно здійснювалась за Ігоря і Ольги, було завдано великої шкоди в роки практичного урядування їх сина Святослава. Незважаючи на неодноразові спроби навернути його до нової віри, він лишався язичником, причому язичником переконаним. При ньому на Русі взяла гору тенденція нетерпимості до християнської ідеології, було зруйновано храми, розгромлено православні общини. Об’єктивно ці дії Святослава не можна оцінити позитивно, але і пред’являти йому занадто суворий рахунок з позицій сьогодення теж не слід. Святослав боровся з Візантією, а водночас і з усім тим, що від неї виходило. У поширенні християнства він вбачав прагнення світової імперії підкорити собі Русь, нав’язати їй васальну залежність.

Зі смертю Святослава і вступом на престол його сина Ярополка язичницькі безчинства, санкціоновані раніше верховною владою, змінилися віротерпимістю, що теж виходило від влади. У нас немає достатніх доказів вважати Ярополка християнином, але в його співчутливому ставленні до цієї релігії не можна сумніватися. У цьому безперечно заслуга виховання бабусі. Певну роль у формуванні світогляду Ярополка відігравала, очевидно, і його дружина. “Повість минулих літ”, вказуючи на її грецьке походження, відзначала, що до полонення її Святославом, вона була черницею. “У Ярополка же жена грекини бѣ, и бяше была черницею; бѣ бо привелъ ю отец его Святославъ, и вда ю за Ярополка, красоты ради лица ея”.

В.М. Татищев вважав, що причиною гибелі Ярополка були симпатії до християнства. Обставини його смерті, сприйнятої майже з християнською покорою, дають підстави для такого припущення.

У 1044 р., як повідомляє “Повість минулих літ”, останки князя Ярополка було перезахоронено в Десятинній церкві. Попередньо над ними здійснили обряд хрещення. “Выгребоша 2 князя, Ярополка и Ольга, сына Святославля, а крестиша кости ею, и положиша я въ церкви святыя Богородица”.

Безпрецедентність події не може бути підставою для того, щоб віднести її до вигадок пізніших укладачів зводу. Як духовні особи, вони не внесли б до тексту вказівки про хрещення княжих останків, якби це докорінно суперечило християнській обрядовості. Очевидно, цей факт таки мав місце. Єдиним і природним поясненням цього може бути неможливість внесення під церковне склепіння останків князів-язичників, у зв’язку з чим і було здійснено такий незвичайний обряд. Можна вважати, що церква цим актом ушанувала Ярополка за його симпатії до християнської віри.

У роки правління Ярополка відбувся обмін посольствами Русі і Риму.

Не дуже виразні відомості про них збереглися в одній німецькій хроніці, а також в Никонівському літопису, де під 977 р. записано: “Того ж лѣта приидоша послы къ Ярополку изъ Рима от папы”. Можна думати, що в центрі цих переговорів стояли питання, пов’язані з християнізацією Русі. Ще раніше аналогічні переговори Ярополк провів із Візантією. Успіхи тих і інших не були скільки-небудь значними. На Русі, а по суті, в Києві, тривала хитка рівновага двох ідеологій.