Читать «Київська Русь» онлайн - страница 215

Після вбивства в 945 р. Ігоря великим київським князем формально став його син Святослав, але фактично вся повнота влади перейшла до його матері — княгині Ольги. Вище вже йшлося про її державну діяльність і особисті якості. Тут детальніше зупинимося на ставленні великої княгині до християнської віри. Відразу ж зазначимо, що мова піде не про те, була чи не була Ольга християнкою. Факт цей беззаперечний і не потребує додаткової аргументації. Важливіше з’ясувати обставини її хрещення, а також вплив цього факту на поширення християнської релігії на Русі.

У “Повісті минулих літ” хрещення Ольги поставлено в певний зв’язок з її державним візитом до Константинополя. Ось що написано про це в літописній статті 955 р.: “Йде Ольга въ Греки, и приде Царгороду. Бѣ тогда царь Константинъ, сын Леоновъ, и приде к нему Ольга, и видѣвъ ю добру сущю зѣло лицемъ и смыслену, удививъся царь разуму ея, бесѣдова к ней, рекъ ей: “Подобна еси царствовати въ градѣ с нами”. Она же разумѣвши рече ко царю: “Азъ погана есмъ, да аще мя хощеши крестити, то крести мя самъ; аще ли то не крещюся”, и крести ю царь с патриархом”.

Така важлива подія, як хрещення правительки великої слов’янської держави, безперечно, мала бути відображена в сучасних їй грецьких хроніках. Але нічого подібного в них нема. Навіть Костянтин Багрянородний, який детально описав у своїй книзі “Про церемонії візантійського двору” прийоми Ольги в імператорському палаці, нічого не говорить про акт її хрещення. Пояснення, запропоноване ще М.М.Карамзіним і підтримане пізніше іншими істориками, що Костянтин VII мав намір висвітлити лише церемоніальний бік візиту і свідомо випустив усе, що виходило за рамки цього сюжету, непереконливе. Адже хрещення Ольги, як про це пише руський літопис, відбулося не просто у присутності імператора, а за його рівноправної участі в цьому акті із патріархом. Замовчування такої події Костянтином малоймовірне.

Повідомлення про візит Ольги до Константинополя і її хрещення там вміщено у двох пізніших візантійських хроніках: Іоанна Скіліци (XI ст.) та Іоанна Зонари (кінець XII ст.). Як показав Г.Г. Литаврін, свідчення хроніки Зонари не має самостійного джерелознавчого значення, оскільки є лише перефразуванням повідомлення Іоанна Скіліци. У Скіліци про цю подію говориться: “И жена некогда отправившегося в плавание против ромеев русского архонта, по имени Эльга, когда умер ее муж, прибыла в Константинополь. Крещенная и истинной вере оказавшая предпочтение, она после предпочтения (этой) высокой чести удостоенная, вернулась домой”. Дослідники вбачають у цьому повідомленні Скіліци однозначне свідчення того, що місцем хрещення Ольги був Константинополь. Г.Г. Литаврін не виключає в цьому випадку певної “ідеологічної фікції”, породженої хронологічною близькістю двох подій, — приїзду Ольги до Константинополя і її хрещення.