Читать «Київська Русь» онлайн - страница 188

В авторській передмові до “Історії” читаємо: “История Малой России до времен нашествия на нее Татар с ханом их Батыем соединена с историею всея Руси, или она-то и есть единственная история Российская”.

Значний інтерес до об’єктивного розуміння проблеми етнічного розвитку східних слов’ян становить відома прокламація гетьмана Івана Мазепи до малоросійського народу, розіслана напередодні Полтавської битви 1709 р.

В ній Мазепа справедливо звинувачує московський уряд у порушенні договору з Б.Хмельницьким, відзначає всі ті біди і утиски, яких зазнає малоросійський народ від царського деспотизму, але й застерігає від війни з Великоросіею “единовѣрной и единоплеменной”. Адже відомо, писав він, “что прежде были мы то, что теперь Московцы: правительство, первенство и самое название Руси отъ насъ къ нимъ перешли. Но мы теперь у нихъ, какъ притча во языцѣхъ”.

На початку XIX ст. побачила світ перша синтетична праця з історії України. її автором був відомий український історик, дипломат і державний діяч Д.М. Бантиш-Каменський. У вступі до своєї “Історії Малой Росії” він ' писав, що країна, яка потім стала відома під назвою Малої Росії, первісно становила основну частину володінь великих князів руських і являла собою “вітчизняну колиску нашу”. Поділ єдиного руського народу на східне і південне відгалуження історик датував часами поневолення Південно-Західної Русі Литвою і Польщею”.

Оригінальні думки з приводу етнічних процесів на Русі висловив М.О. Маркевич. Згідно з одним його твердженням, малоруський народ походив від іншої племінної основи, ніж великоруський. Згідно з іншим — усі три відгалуження руського народу мають єдине походження, але великороси були молодшими братами малоросів. У той час як малоруський народ сформувався в незапам’ятні часи, великоруський виник значно пізніше з переселенців з території Південної Русі.

З думками О. Шафонського і М.О. Маркевича, по суті, солідаризувався історик Ю.І. Венелін, який, відзначаючи спільність походження східнослов’янських народів, переважне право називатись Руссю віддавав українцям.

Приблизно з середини XIX ст. проблема киеворуської етнічної спадщини набуває принципової гостроти. Починаючи з М.П. Погодіна, російські вчені висвітлюють історію Русі як історію лише великоруського народу. Обґрунтовуючи великодержавні претензії, М.П. Погодін відмовляється від традиційної для вітчизняної історіографії концепції спільності походження східнослов’янських народів. За ним, українці не мають жодного відношення до історії Київської Русі, оскільки переселились у Подніпров’я тільки після монголо-татарської навали з Підкарпаття і Волині. До цього тут жили великороси, які під тиском завойовників відійшли на північно-східні землі. Що стосується давньоруської (церковнослов’янської) мови, то вона, згідно з М.П. Погодіним, найближче споріднена з великоруською і в ній відсутні будь-які ознаки малоросійської.