Читать «Київська Русь» онлайн - страница 18

Ібн Хордадбех відзначив, що руси вважають себе християнами. Підтвердження цього містяться в “Житії Стефана Сурозького”, в якому ідеться про похід “новгородського” князя Бравліна на початку IX ст. до Криму, взяття міста Сурож і хрещення там князя русів. Ймовірно, що разом з Бравліном прийняла хрещення і його дружина. Похід русів до Криму дослідники датують кінцем VIII — початком ЇХ ст. Він, як і всі наступні походи київських князів на Візантію, мав на меті передусім утвердження Русі на чорноморських економічних ринках і подолання опору імперії. Наскільки успішними були ці ранні воєнні експедиції, видно з того, що “Румійське море” почало називатися “Руським”: “А Днѣпръ втечеть в Понетьское море треми жереламъ, еже море словеть Руское”.

Серед аргументів, що використовуються для підтвердження північного походження назви “Русь”, незмінно присутнє свідчення Бертинської хроніки єпископа Пруденція 838 — 839 рр. про посольство русів. Коли посли прибули до Константинополя, вони відрекомендувалися представниками народу Рос (Rhos), посланцями від хакана (Chacanus) “заради дружби”.

Пізніше вони у складі посольства Феофіла дістались до столиці франкського королівства Інгельхейма. Тут їх прийняв імператор Людовік І Благочестивий. Під час бесіди з’ясувалося, що вони власне не руси, а шведи (свеони).

Багатьом це зізнання послів здається безперечним аргументом на користь північного походження назви “Русь”, насправді ж висновок тут може бути швидше зворотний. Уточнення послів заслуговує на увагу. Тотожність варягів і русів заперечена самими варягами. Вони справді не були русами, але перебували у них на службі і в даному випадку справедливо виступали їх представниками. Шведи будуть входити до складу посольств русів до Константинополя і пізніше, наприклад за Олега і Ігоря, але їх етнічне походження не може мати безпосереднього відношення до характеристики держави, від імені якої вони виступали.

Останнім часом деякі дослідники у питанні походження назви “Русь” знову повернулись до старої філологічної точки зору, що пов’язувала її етимологію з фінським “Ruotsi” (“Швеція”). Але в даному випадку це тільки подібність звучання. Польський історик Х. Ловмянський, якому належить найбільш ґрунтовне і повне дослідження цього питання, вважає, що лінгвісти, котрі виводили слово “Русь” виключно з “Ruotsi”, перевищили межі своїх дослідницьких можливостей.

Обидві назви могли розвиватись у цей час незалежно одна від одної. Назва “Русь”, згідно з думкою вченого, первісно мала географічний зміст і здавна означала територію Середнього Подніпров’я. В процесі утворення тут держави вона стала її назвою, а пізніше, очевидно, набула також етнічного та соціального значення.