Читать «Київська Русь» онлайн - страница 19

Німецький славіст Людольф Мюллер виводить термін “руси” від скандинавського етноніма “Ruderer”. Він переконаний, що всі раніші джерела (Бертинські аннали, Руський літопис, трактат Костянтина Багрянородного “Про управління імперією”) називають “русами” скандинавів. Усвідомлюючи значну звукову розбіжність між “рудерами” і “русами”, Л. Мюллер вважає, що останній термін був не самоназвою скандинавів, а їх слов’янським еквівалентом.

Уважне і неупереджене прочитання літопису, навіть і у виправленому літописцем Мстислава Володимировича вигляді, не дає підстав вбачати у назві “Русь” щось чуже східним слов’янам, привнесене в їхнє життя тільки у IX — X ст. Навпаки, той факт, що назва ця швидко поширилась на весь східнослов’янський світ, вказує на давні традиції його побутування в цьому середовищі.

Але незалежно від походження в період східнослов’янської політичної і етнокультурної консолідації назва “Русь” була тотожна назві “слов’яни”. Щоб переконатися в цьому, досить подивитися, в якому розумінні літопис вживає вислови “Руські гради”, “ми від роду руського”, “Русин” та ін. Безперечно, що вже у IX — X ст. колишні міжплемінні східнослов’янські союзи — поляни, древляни, сіверяни, кривичі, волиняни, дреговичі, уличі, дуліби, словени та інші — злились у велику спільність, яка одержала назву “роду Руського”, “Русі”.

Русь і хозари

Досліджуючи проблему походження Русі, професор О. Пріцак дійшов оригінального висновку, що ідеї державності не виникають спонтанно, а переносяться з одного регіону в інший, а їх носії і засновники держав — це купці і воїни, що раніше виділились у професійні групи населення. З дальшого розвитку думки бачимо, що у Францію чи Німеччину, а також Хозарію державність все ж не була привнесена, а народилася там спонтанно. А ось у середовище східних слов’ян була, та ще й одразу з двох сторін — із заходу та сходу. Якесь торговельне об’єднання “Русь”, що виникло десь у Галлії, спрямувало свої інтереси на схід. У цей же час (близько середини VII ст.) аналогічне об’єднання східних купців спрямувало свої інтереси на захід.

Два потоки зіткнулись на Волзі і спільними зусиллями створили Руську державу. Спочатку вона складалася з двох частин: північної, де господарями становища були венедські та готські клани, і південної, де панували авари, болгари, хозари.

А де ж слов’яни? їх нібито й зовсім не було. Були поляни, але вони, виявляється, не слов’яни, а хозари. У праці, присвяченій публікації так званого київського листа X ст., О. Пріцак багато уваги присвятив доказам ідентичності полян і хозар.

На цю оригінальну думку навів історика зміст київського листа, який був написаний хозарським євреєм і містив кілька хозарських імен і назв. Здавалося б, звичайна річ. У хозарсько-єврейському документі, написаному в Києві на початку X ст., є хозарські імена. Дотримуючись дослідницької логіки, можна зробити висновок, що Київ у цей час підтримував стосунки з Хозарією і в ньому проживали вихідці з неї. Але до такого висновку можна прийти і без зазначеного документа. Хоча б, скажімо, на підставі свідчень “Повісті минулих літ”, яка повідомляє про київське урочище “Козаре” (місцевість, де проживали східні купці). В уявленні ж О. Пріцака хозарські імена вказують на те, що Київ був хозарським містом, збудованим не раніше першої половини IX ст. на західному кордоні Хозарії, що проходив по Дніпру. Шляхом етимологічних пошуків він намагається показати, що назва “Київ” походить від власного імені “Куя”, яке носив хозарський “вацір”. Він же збудував фортецю в районі Берестового і розмістив там оногурський гарнізон. Урочище “Угорське” О. Пріцак виводить від старої форми “огрин” (оногур), що відповідає імені добре відомого кочового народу — “оногур”.