Читать «Київська Русь» онлайн - страница 166

Спільним для історіографії XIX — початку XX ст. було те, що Київська Русь не розглядалась як різновид феодальної держави. Природно, що не були поставлені питання її політичної форми, соціальної природи владних структур.

Історики пожовтневого періоду більше уваги приділяли питанням соціально-політичної форми Давньоруської держави, але їх висновки також не відзначаються одностайністю. М.М. Покровський рішуче заперечив тезу B.Й. Ключевського та інших істориків ліберального спрямування про те, що на Русі розвинулася не феодальна держава, як у Франції, Англії чи Німеччині, а особливий тип надкласової влади. Згідно з М.М. Покровським, Русь була типовою феодальною державою, політична структура якої впродовж X — XIII ст. не зазнавала скільки-небудь кардинальних змін. Що стосується її політичної форми, то вона уявлялась історику як республіканська. Давньоруські республіки почали з аристократії походження, а закінчили аристократією капіталу, але за період між ними пройшли стадію, яку можна назвати демократичною.

Б.Д. Греков, М.М. Тихомиров і ряд інших істориків основною ознакою феодальної державності вважали феодальну роздробленість, а тому таку велику увагу приділяли з’ясуванню хронології цього явища на Русі. Розклад Давньоруської держави Б.Д. Греков датував серединою XII ст. і пояснював його політичним зміцненням окремих її частин — князівств, кожна з яких почала проводити свою власну політику.

С.В. Юшков на відміну від своїх попередників не вважав феодальну роздробленість єдино визначальною ознакою державності. Згідно з ним, феодальна державність проходить у своєму розвитку ряд стадій, політичних форм. Історія знала феодальні монархії і феодальні республіки. Київська Русь найбільше відповідала формі ранньофеодальної монархії. Склалася вона в часи Володимира Святославича, тоді ж відбулася стабілізація державних рубежів, внутрішня консолідація територій на чолі з сильним політичним центром — Києвом. Ця форма держави існувала як на етапі становлення Русі, так і в період її феодальної роздробленості. С.В. Юшков вважав Київську Русь цього періоду об’єднанням окремих держав, пов’язаних між собою системою сюзеренітету-васалітету. Діяльність феодального монарха скеровувалася радою із верхівки феодалів, для вирішення найважливіших загальноруських питань скликалися князівські з’їзди.

Відомий дослідник історичної географії А.М. Насонов вважав Київську Русь феодальною державою, заснованою на принципах сюзеренітету-васалітету. Одночасно з ростом і зміцненням удільних центрів, які підривали політичну владу Києва, формувалась і єдина державна територія Русі, хоч і розділена на окремі частини межами князівств і земель. Не лише за Ярославичів, а й у XII ст., як вважав учений, південноруські князівства на чолі з Києвом зберігали певну політичну зверхність над іншими феодальними напівдержавами. Давньоруська держава складалась із окремих “напівдержав” і не могла бути централізованою. Така держава сформувалась пізніше, в інших соціально-економічних і політичних умовах.