Читать «Київська Русь» онлайн - страница 165

Як бачимо, давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі. Вона не посідала провідного місця в системі господарства, проте її роль була значною. Торгівля виконувала важливу посередницьку функцію. Вона розривала економічну замкнутість земель, справляла помітний вплив на економічний розвиток всієї країни.

Розділ 5

Суспільно-політичні відносини на Русі ІХ-ХІІІ ст.

Політична форма держави

Питання суспільно-політичного ладу і форми держави цікавить істориків з часів В.М. Татищева. Упродовж першої половини XIX ст. з’явилося кілька концепцій щодо форми державного устрою на Русі, в основі яких лежав фактор спільності князівської правлячої династії. Руська держава уявлялася більшості істориків у формі сімейно-родового володіння. Найчіткіше ця родова теорія сформульована С.М. Соловйовим. Князівський рід, вважав він, був основною політичною скрепою величезної держави аж до XIII ст., хоча спроби змінити цей порядок мали місце вже в часи Андрія Боголюбського і Всеволода.

Родова теорія справила глибокий вплив на історіографію другої половини XIX ст. Він відчувається в працях навіть тих учених, які бачили певну її обмеженість і намагалися доповнити її поняттями общинного побуту і вотчини. Це стосується і автора федеративної теорії М.І. Костомарова, який вважав Київську Русь федерацією князівств, очолюваних представниками єдиного княжого роду.

B.Й. Ключевський стверджував, що на Русі існувала єдина верховна влада, але не одноособова монархічна, а колективна. Увесь князівський рід став елементом політичної єдності держави. З початку XIII ст. політичний центр поступово переміщався з берегів Середнього Дніпра на береги Клязьми, але цей процес завершився лише після того, як Русь була розчленована Литвою і татарами. “Київ — основний вузол князівських і народних відносин, політичних, економічних і церковних інтересів Руської землі, піднімаючись після татарського розгрому, побачив себе порубіжним степовим містечком чужої держави”.

C.Ф. Платонов у питанні політичного устрою Русі намагався примирити всі теорії. Він визнавав, що на Русі панував родовий порядок успадкування столів — як ідеальна законна норма, але поряд з ним існували й умови, що підривали його. “Точніше за все, — вважав історик, — Київську Русь можна визначити як сукупність багатьох княжінь, об’єднаних однією династією, єдністю релігії, племені, мови і народної самосвідомості. Політичний зв’язок київського суспільства був слабший за всі інші зв’язки, і це стало однією із найважливіших причин падіння Київської Русі”.

А.Є. Пресняков, відзначивши, що на Русі у XII — XIII ст. велась боротьба “вотчини” і “старшинства”, прийшов до несподіваного висновку, що наша старовина взагалі не знала єдиної держави; вона мала справу з багатьма невеликими державами, що існували одночасно. Русь, вважав він, не можна підвести ні під поняття єдиної держави, ні під поняття федерації, ні навіть під поняття сукупності суверенних держав. Основну причину розпаду молодої державності, що так і не встигла випрацювати нові форми і відносини, історик бачив у системі звичаєво-правового поняття сімейного побуту, яке застосовувалося до князівського володіння.