Читать «Київська Русь» онлайн - страница 107

Великою складністю відзначається в цей час і ситуація на півдні Русі. Єдність Романової держави не пережила свого творця. До Києва, дізнавшись про смерть зятя, повернувся Рюрик Ростиславич, в Галичині та на Волині залишились малолітні сини Романа — Данило й Василько. Політичне становище в цих землях на початку XIII ст. було вкрай напруженим.

Знову загострилася боротьба за Київ. Цього разу конкурентом Рюрика Ростиславича виступив чернігівський князь Всеволод Чермний. Врешті йому вдалося одержати перемогу над Рюриком, і в 1211 р. князі “міняються” столами. Перевівши Рюрика до Чернігова, Всеволод Чермний тим самим позбавив підстав твердження Мономаховичів про те, що Київ може бути тільки їхньою вотчиною, як Чернігів — вотчиною Ольговичів.

У руках князівського роду Всеволода Чермного несподівано опинились також Галичина та Волинь. У Галичі, Звенигороді й Володимирі утверджуються сини Ігоря Святославича — Володимир, Роман та Святослав, яких запросили галицькі бояри. Малолітні сини Романа разом з матір’ю змушені були шукати притулку в Польщі.

Короткочасне княжіння Ігоровичів в Галичині і Волині супроводжувалося безперервною боротьбою з галицькими боярами, яка велася з перемінним успіхом. У 1210 р., переконавшись на власному досвіді, що сильні і незалежні галицькі бояри, незважаючи на клятви й запевнення, ніколи не погодяться з другорядною роллю в управлінні землею, Ігоровичі вдаються до репресій. За короткий час було знищено близько 500 представників великої земельної знаті, багато емігрувало до Угорщини. Терор, проте, не дав бажаних результатів. У 1211 р. галицькі бояри разом з угорськими та польськими полками увійшли в межі Галичини, перемогли й стратили синів Ігоря Святославича.

Галицькі бояри, намагаючись поставити себе над князівською владою, втягнули князівство в глибоку соціально-політичну кризу, з якої воно не могло вибратися впродовж десятиліть. Князівством розраховувалися бояри із своїми іноземними союзниками за співучасть у боротьбі з князями, воно стало ареною, на якій зводили рахунки володарі сусідніх країн, служило навіть предметом політичних маніпуляцій Римської церкви. Земельні магнати не зупинились і перед загрозою повної втрати західноруськими землями політичної та національної самостійності. Вони то запрошували на галицький стіл руських князів (зокрема Мстислава Удалого і Данила Романовича), то організовували проти них змови й сприяли переходу Галича до рук угорських королевичів Андрія та Коломана. Потрібне було втручання широких народних мас, щоб не дозволити утвердженню в Галичі іноземного панування — у 1219 та 1229 рр. вони взяли активну участь у вигнанні з столиці князівства угорців.

Напередодні навали орд Чингісхана галицьким князем втретє став Данило Романович, але він зіткнувся з тією ж самою боярською опозицією: “Кромолѣ же бывши въ безбожныхъ боярахъ в Галичкихъ”. Подолати її в цей період князювання він так і не зміг.