Читать «Спокута» онлайн - страница 57

– Так, я збрехав, – Олександр підняв руки. – Звичайно ж, на столі були і ручки, і олівці, а шухляда стола була зачиненою. Але я, як досвідчений слідчий, давно помітив зміни в поведінці твого сина, – він знову зробив наголос на слові «твого», – тому вирішив дізнатися, у чому справа.

– І тому поліз до його речей? – намагаючись не підносити голосу, запитала Катерина.

– Розумієш, Катрю, у мене це професійне. Ти думаєш, я б дослужився до посади заступника начальника, якби не мав нюху, як у пса?

– Що ж ти там нанюхав? – голос Катерини прозвучав насмішкувато.

– Я знайшов ключ у його барсетці, відімкнув верхню шухляду й під паперами знайшов пакетики з білою речовиною. І знаєш, що було в тих пакетиках?

– Що? – запитала жінка, затамувавши подих.

– Наркотики! Ось що!

– Ні! Це неможливо! Ти… – вона закипіла гнівом і ледь не сказала «брешеш, підло брешеш», але стримала себе: – Ти його обмовляєш, бо він не твій син, і ти його не… недолюблюєш, просто не сприймаєш.

– Kaтю, заспокойся, не здіймай галасу, а дослухайся до моїх слів. Наркотики – це дуже серйозна річ. Знаєш, чим це пахне?

– Мій син ніколи не вживав і не вживає наркотиків! – гнівно кинула Катерина, чітко промовляючи кожне слово.

– Не поспішай мене звинувачувати, а краще розберися зі своїм сином, – знову «своїм» було вимовлено з притиском.

– Я сама розберуся зі своїм сином, – твердо, вже спокійніше сказала Катерина, теж виділивши слово «своїм».

– Зрозумій, що мені не хотілося б втратити роботу та погони, якщо прийдуть з обшуком і знайдуть наркотики там, де я живу. Доводь тоді, що ти не верблюд. І взагалі, ти розумієш, що я чесно служу народові, я давав присягу, і про те, що знайшов у шухляді, повинен за законом одразу ж доповісти своєму начальству?

– Ти цього не зробиш? Чи не так? – голос Катерини пом’якшав, і вона з надією і з острахом заглянула йому у вічі.

– Розберися з ним якнайшвидше, – прозвучало чи то як прохання, чи як наказ.

– Добре. Обіцяю. А зараз поїхали додому. Тут дуже зимно.

4

Увечері Катерина була вдома із Сергієм. Олександр поїхав на кілька днів у службове відрядження, і була слушна нагода викликати сина на відвертість. Дві довгі доби пройшло з того часу, як Сашко сповістив її про страшну знахідку. Дві безсонні ночі провела Катерина в невеселих роздумах і сумнівах. Далі терпіти вона не могла, тим паче, якщо розмова із сином не вийде сьогодні ввечері, то буде нагода спробувати ще й завтра.

Катерина спекла «Наполеон», який так любив Сергійко, зварила каву.

– Сину, – постукала у двері його кімнати.

– Відчинено!

Катря прочинила двері. Усе було як завжди. Сергій сидів за робочим столом, припавши до монітора. Вона підійшла до нього ззаду, потріпала цупке чорняве волосся.

– А я сьогодні спекла для тебе «Наполеон».