Читать «Посттравматична рапсодія» онлайн - страница 7

(Петрик відходить до Гундермарка. До Сашка наближаються двоє драгунів.)

1-й драгун (Сашкові):

Что й то на голанца нє больно похож. На москвє голандєц знаю, добрий, всєгда гостінєц дайот. Дєньгі бармА? Йок? Подарі пояс.

(Торкається сашкового розвантажувального пояса з підсумками для магазинів і аптечкою.)

Сашко:

Бач який дер кляйне кнабе.

2-й драгун (першому):

Попустісь, Ахмєтка. Яго вєстімо поковнік для сєбя раздєнєт. Зємєлька здєсь аднака тучния, а там у черкасов сам-тридцать дайот, і нє рож, а пшенічку. І чєво хохли злоумишляют? Царь ім гостинєц о каждом годє прісилаєт обильния. А всьо одно, акі волкі.

1-й драгун:

Пояс подарі...

СЦЕНА 4

(Гундермарк милується годинником.)

Гундермарк [слова даються у перекладі з дансько-німецького суржика]:

Невже усе життя служити мушу

Смішній карикатурі на Китай?

Німецьку Біблію у зАпічку читай

За рубль в орді уродуй душу.

Болото марить морем та ковтає суходіл.

Москви росте пухир, кликоче гній

Ненавидить усе чого жадає

Величність їхня - золото масне -

Нап'ється крові і засне

І сон важкий і чорт чигає.

Десь Данія сповідує помірність,

Голландія гендлює радість простоти

Вся Франція вражає, Господи, прости!

Того не бачити і з цим змиритись.

Мій Боже, занотуй в судовому сувої:

Я вже відбув геєни вогняної.

СЦЕНА 5

(Сашко, Всеволод і Петрик, без пояса, трясуться на трьох миршавих кониках степом.)

Петрик:

Бачили, як ці драпіжні москалі нездало припасовують шпади? Краще б їм давали дрючки - принаймні, себе не поранили б.

Всеволод:

Мечі нездалі в тих моаветян. Я б сам-один посік би весь десяток – коли б сидів на доброму коні.

Сашко:

АТО ж… Проте, шпаги зовсiм не для того, щоб ними вульгарно штрикати супротивника. Вони е важливим елементом культури, яку прагнуть змавпувати ці варвари. Щойно менi на думку спало непогане визначення варварства. Це коли речi використовують всього лише за призначенням. Натомість культура використовує не функціональні, але символічні значення речей.

Всеволод (придивляється до сонця):

Ми забираємо на полудень. Куди ми прямуємо? Київ і переправа північніше.

Петрик (виїжджає наперед):

Йдемо до Перекопу. Там мають чекати Калга-солтан та Батирча-мурза.

Всеволод:

Стій! Якщо князі з Галича врятувалися, то прагнутимуть поставити намісників на Київ. Ми маємо опинитися там перше, ніж вони залижуть рани.

Петрик:

У Києві давно не галицькі намісники, а московські воєводи. Послухай мою зичливу рейментарську пораду: шлях туди - через Перекоп, де ми зберемо охочого люду запорозьких військ обох берегів Дніпра. Якщо й нині не підете за мною, то віддасте те, що загубите, ваші вольності, а Україну довіку з московського підданства не визволите... Москва й Січ спалить і вольності наші військові відбере!

Всеволод:

От що буває коли класичний феодалізм вироджується до козаччини, коли князівська влада замінюється отаманщиною - приходять москалі й усіх з'їдають. Досить вже того дурнуватого віча! Три мстислави довели нас до Калки й колегіальним командуванням перетворили вірну перемогу на ганебну поразку. Одна Вітчизна, одна перемога, один князь над всіма! Я - славного роду князів Турівських! А ти, Петрику?