Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 92

69. Щодо богів та вірувань, то не був особливо дбайливим: більше довіряв астрологам, бо вважав, що всім керує доля; хоч надзвичайно боявся грому: і завжди, коли гриміло, вдягав на голову лавровий вінок, оскільки вважалося, що блискавки не вражають цього листя.

70. Надзвичайно наполегливо студіював усі вільні науки обома мовами. У латинських промовах наслідував Корвіна Мессалу, у юності перебуваючи під впливом досвідченого оратора. Хоча надмірна манірність та дріб’язковість настільки затемнювала зміст, що значно краще говорив без підготовки, аніж готуючись. 2. Уклав навіть ліричний вірш під назвою “Плач на смерть Луція Цезаря”; писав також поеми грецькою мовою, наслідуючи Евфоріона, Ріана та Партенія, позаяк дуже любив цих поетів та поміщав їх твори й зображення у народних бібліотеках поряд із давніми та славними авторами. Через це багато вчених наввипередки присвячували Тиберієві різні коментарі на твори цих авторів. 3. Та найбільше полюбляв читати міфічні оповіді й тут доходив до недолугих та смішних висновків, часто ставлячи граматикам (а їх товариство, як уже згадувалося, дуже любив), різноманітні питання: “Хто була матір Гекуби? Яке ім’я мав Ахілл поміж дівчат? Які пісні співали Сирени?”. А в перший день, коли увійшов у курію після Августа, аби вдовольнити вимоги побожності та вірувань, приносив жертву так, як робив Мінос, коли помер його син — ладаном та вином, але без супроводу флейти.

71. Грецькою розмовляв охоче й зовсім вільно, проте використовував її не всюди — уникав цього в сенаті: коли необхідно було вжити слово “монополія”, то спочатку перепросив, що мусить вдатися до іншомовного слова. А коли побачив у якомусь декреті сенату слово “емблема”, то наказав знайти відповідне слово рідної мови замість іноземного, а якщо це буде неможливо, то висловити поняття описово — кількома словами. Також, коли воїна запитали на суді грецькою мовою, то наказав йому відповідати латинською.

72. Лише двічі за весь час відсутності намагався повернутися до Рима — один раз підплив триремою аж до садів, що поблизу водойми для морських битв, розставляючи сторожі по берегах Тибру, аби розганяти усіх цікавих, а другий — аж до сьомого каменя по Аппієвій дорозі. Та щойно вздрівши мури міста, повертався, навіть не підступивши до них: перший раз — із невідомої причини, а вдруге — налякавшись знамення. 2. Річ у тім, що тримав для власної втіхи великого змія, зазвичай годуючи його власноруч. Одного разу, підступивши до нього, побачив, що його зжерли мурахи: це й було для нього попередженням остерігатися сили простолюду. Поспіхом повертаючись до Кампанії, в Астурі зліг від недуги, потім, поправившись, попрямував до Цирцеї. А щоб не виникло підозри про його нездужання, то не лише відвідав ігрища, влаштовані у військових таборах, а ще й із трибуни кинув списа у кабана, що гасав по арені. Тут же відчув біль у боці, а до того ж, коли перегрівся, обвіяло його вітром: і це сильно посприяло хворобі. 3. Декілька днів ще тримався, навіть коли добувся до Мізену, та нічого не змінив у своїх щоденних звичаях — ані бенкетів, ані інших розваг: частково — через нестриманість характеру, а частково — задля приховування недуги. Коли лікар Хариклен, відлучаючись із бенкету, виходив з кімнати та взяв його руку для поцілунку, то Тиберій, гадаючи, що той намагається перевірити йому пульс, попросив того залишитися й сісти на своє місце, а бенкет продовжив допізна. Після бенкету, як звичайно, не забув попрощатися з кожним гостем поіменно, стоячи разом з ліктором посеред зали.