Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 90

63. Однак є багато свідчень, що посеред усього цього був не лише ненависний для усіх та огидний, але жив у страхові й терпів постійні образи. Він заборонив звертатися до віщунів таємно й без свідків. Робив спроби зруйнувати оракули поблизу Рима, та змінив своє рішення, налякавшись чуда із пренестинськими табличками. Запечатавши, їх перевезли до Рима, та у ящику їх не виявилося: появилися вони лиш тоді, коли ящик привезли назад у храм. Одного чи двох проконсулів, що вже отримали провінції, ніяк не наважувався відпустити від себе і так їх затримав, що за кілька років сам надав наступників при них же. Увесь цей час вони залишалися при своїх обов’язках та виконували різні доручення за посередництва помічників та посланців.

64. Ув’язнивши невістку та онуків, після цього ніколи не переводив їх в інше місце без кайданів, та до того ж лише в закритій лектиці, наказуючи охоронцям не дозволяти перехожим та стороннім зупинятися й оглядатися.

65. Коли Сеян задумував переворот, то незважаючи на те, що бачив, як відкрито святкували його день народження, як всюди вшановували його золоті статуї, все ж знищив його радше підступом та оманою, аніж владою імператора. Найперше, аби усунути його від себе під виглядом вияву поваги, взяв його собі у колеги під час п’ятого консуляту, який прийняв після довгої відсутності саме з цією метою. Відтак, заманивши його надією на свояцтво та трибунську владу, Тиберій звинуватив його безсоромною та ганебною промовою тоді, коли той найменше сподівався: поміж усім іншим він просив сенаторів послати когось із консулів, щоб привести його, старого й одинокого чоловіка, до сенату під військовим супроводом. 2. Зовсім нікому не довіряв та настільки боявся перевороту, що постановив у разі необхідності звільнити онука Друза, якого тримав ув’язненого у Римі, й призначити його воєначальником. Тиберій навіть приготував човен, роздумуючи про втечу до якогось із легіонів; постійно дивився з високої скелі, чи немає знаків тривоги, які постановив подавати про усі події, щоб не сталося біди через запізнення вісників. Дійшло до того, що, неспокійний та переляканий, навіть після придушення Сеянового заколоту, протягом цілих дев’яти місяців не виходив із вілли, що називалася “Іо”.