Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 52

58. Йому надали титул “батька батьківщини” несподівано й одноголосно: спочатку зробили це плебеї, пославши в Анцій легатів, а згодом, оскільки він цього не прийняв, у Римі, коли він увійшов на виставу, на якій усі вони були увінчані лавром; врешті — в курії сенату, але не постановою чи виголошенням, а виступом Валерія Мессали. 2. Той від імені усіх сказав так: “Нехай доля сприяє тобі й твоєму дому, Цезаре Августе! Так-бо й ми відчуваємо, що молимося за вічне процвітання й щастя республіки: сенат, у згоді з Римським народом, вітає тебе як “батька батьківщини”. На його слова Август відповідав, плачучи (його слова я передаю дослівно, як і слова Мессали): “Осягнувши свої найвищі мрії, отці-сенатори, про що маю ще молити безсмертних богів, як не про те, щоб ця ваша згода провадила мене до самого кінця мого життя”.

59. Лікареві Антонію Музі, завдяки якому він вийшов із важкої недуги, на добровільно зібрані гроші встановили статую поблизу статуї Ескулапа. Деякі господарі записували в заповітах, щоб їх нащадки принесли жертву від їх імені на Капітолії за те, що Август їх пережив, і щоб перед жертовними тваринами був плакат із написом про це. Деякі з італійських племен починали відлік року від того дня, коли Август уперше завітав до них. У багатьох провінціях, окрім храмів та жертовників, майже у всіх містечках що п’ять років влаштовували ігри на його честь.

60. Його друзі та союзники з-поміж царів кожен у своєму царстві заснували міста Цезарії, а всі разом постановили спільними коштами завершити й присвятити його генієві храм Юпітера Олімпійського в Афінах, що був започаткований ще давніше; і часто, залишивши свої царства, скинувши царський одяг і одягнувши тоги, прислуговуючи йому, наче клієнти, супроводжували його у щоденних справах не лише в Римі, але також і в провінціях.

61. Оскільки я виклав те, як він поводив себе на військових та громадянських посадах, як управляв республікою в усіх її кінцях під час миру та війни, тепер викладу, як він провадив своє внутрішнє та родинне життя, який був у нього характер, як він поводився вдома й із близькими: від юності й аж до останнього дня його життя. Матір втратив під час першого консульства, сестру Октавію — на п’ятдесят четвертому році життя. До них двох він з повагою ставився протягом життя, а також вшановував їх найвищими почестями після їх смерті.