Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 50

51. Багато є переконливих свідчень його поблажливості й людяності. Навіть не перелічуватиму, скільком (і яким!) людям із протилежних партій надав прощення та недоторканість, дозволивши зайняти навіть перші місця в республіці: плебеїв Юнія Новата вважав за достатнє покарати штрафом, а Кассія Патавіна — легким вигнанням, хоча перший оприлюднив гострого листа про нього, підписавшись молодим Агриппою, а другий на велелюдному бенкеті виголосив, що рішуче прагнув його вбити. 2. На слуханні справи Емілія Еліана з Кордуби, якому поміж іншими злочинами закидали насамперед те, що він погано висловлювався про Цезаря, звернувшись до звинувачувача із удаваним збудженням, сказав: “Я би хотів, щоб ти довів мені це: нехай Еліан знає, що я також маю язика, бо можу сказати багато про нього”; і більше не проводив жодних розслідувань — ані у той час, ані опісля. Коли ж Тиберій поскаржився у цій же справі, але жорсткішим тоном, то відписав йому так: “Юності своїй, друже Тиберію, не слід піддаватися у таких справах, та не надто розпачай, коли хтось говорить щось погане про мене: достатньо уже й того, що ніхто не може нічого поганого нам зробити”.

52. Знаючи, що зазвичай храми присвячували навіть проконсулам, у жодній провінції не дозволяв зводити їх особисто на свою честь, а лише на честь свою та Рима. У місті рішуче відмовлявся від усіх почестей, так що навіть розплавив свої срібні статуї, що колись був поставив, викарбувавши з них монети і заофірувавши за них триніг у храмі Аполлона Палатинського. Коли ж народ усіма силами пропонував йому диктатуру, то він, упавши на коліна й скинувши тогу з плеча й оголивши груди, благав на цьому не наполягати.

53. Звертання “владико” завжди жахало його як образливе та негідне. Якось, коли він сидів на видовищах, мімічний актор виголосив: “О справедливий та добрий Владико!”, і тоді усі глядачі, так наче це було про нього сказано, піднялися й почали аплодувати. А він тут же порухом руки та виразом обличчя зупинив недоречні лестощі, а наступного дня засудив їх суворим едиктом. Відтак не дозволяв називати себе “владикою” ані дітям, ані онукам, ані рабам, чи навіть жартома: і заборонив їм це улесливе звертання навіть поміж собою. 2. Невипадково входив у міста чи селища та виходив із них лише увечері чи вночі — аби нікого не тривожити церемоніями. У час консульства по вулицях ходив по вулицях пішки, а коли не був консулом, то у закритій лектиці. Для ранкових привітань допускав також і простолюд, виявляючи велику люб’язність до прохань усіх тих, що підходили, так що навіть коли хтось, вагаючись, простягав йому петицію, він віджартовувався: “наче для слона монетка”. 3. У день засідання сенату вітав сенаторів лише в курії, коли всі сиділи на своїх місцях, називаючи кожного на ім’я без підказок; і навіть коли виходив, то не наказував усім вставати. Із багатьма підтримував дружні зв’язки, і відвідував святкування аж доти, доки у старшому віці сильно не втомився на якомусь галасливому весіллі. Коли сенатор Галл Цериній раптово осліп і через це постановив померти голодною смертю, то Август, хоча й не був близький із ним, прийшов до нього та утішанням переконав повернутися до життя.