Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 40

26. Керівні посади та почесті приймав передчасно, включно з новими та постійними. Консульство дістав у двадцятирічному віці: підступивши як ворог з легіонами до міста, вислав посланців, домагаючись посади від імені війська; коли ж сенат завагався, то центуріон Корнелій, керівник легатів, відгорнувши плаща, показав руків’я меча і не соромлячись сказав у курії: “Ось хто зробить, якщо ви не зробите”. 2. Наступне консульство отримав дев’ять років опісля, а третє — ще через один рік. Усі наступні, аж до одинадцятого, одержував поспіль; дванадцяте ж дістав аж після перерви у сімнадцять років, оскільки відмовлявся від багатьох запропонованих, а тринадцяте попросив через два роки після останнього, прагнучи обіймати найвищу посаду в керівництві, щоб вивести своїх синів, Гая та Луція, на форум у їх повноліття. 3. П’ять проміжних консульств, із шостого по десяте, займав по рокові кожне, а всі решта — по дев’ять, шість, чотири та три місяці: хоча друге тривало всього лиш кілька годин, адже коли вранці першого січня зайняв своє місце на курульному кріслі перед храмом Юпітера Капітолійського, посидівши трохи, склав повноваження та передав посаду наступнику. Не всі консульства розпочинав у Римі: четверте — в Азії, п’яте — на острові Самос, восьме та дев’яте — у Тарраконі.

27. Десять років був у тріумвіраті, створеному для відновлення республіки, і спочатку деякий час виступав проти колег, намагаючись не допустити проскрипцій, але коли їх встановили, то жорстокістю перевершив їх обох. Адже якщо ті часто піддавалися впливу та благанням окремих осіб, то він прагнув бути якомога менше податливим: покарав навіть свого наставника Гая Трояна, який був колегою його батька Октавія під час едильства. 2. Ще більше про це пише Юлій Сатурній: коли після завершення проскрипцій Марк Лепід вибачився у сенаті за минуле і висловив надію на милосердя у майбутньому, то він виступив проти цього, заявивши, що хоча проскрипції завершено, все ж він залишає за собою повну свободу дій. Проте згодом, наче розкаюючись у своїй впертості, надав сан вершника Титові Вінію Філопеменові: були чутки, що він колись переховував свого патрона, коли той потрапив у списки. 3. Таким управлінням Август накликав на себе велику ненависть. Якось, виступаючи з промовою перед воїнами та юрбою простолюду, помітив Пінарія, римського вершника, що робив нотатки: наказав його тут же заколоти, запідозривши того у шпигунстві та зраді. Коли ж трапилося, що Тедій Афр, новообраний консул, доволі саркастично висловився про якийсь його вчинок, то Август жахливими погрозами довів його до самогубства. 4. А також, коли претор Квінта Галл підійшов його привітати, тримаючи під плащем подвійні таблиці, то запідозрив, що той приховує меча: але не зважився одразу його обшукувати, щоб це не виявилося чимось іншим, а невдовзі опісля наказав центуріонам та воїнам схопити його просто в суді, катував його, наче раба, і не вивідавши нічого, наказав стратити, попередньо власноруч вибравши йому очі. Сам же Август описує, що той накинувся на нього при спробі порозмовляти, за що його взяли під сторожу, а згодом покарали вигнанням із міста; загинув той, мовляв, у кораблетрощі чи під час нападу розбійників. 5. Згодом Август отримав довічну посаду трибуна, у якій раз чи навіть двічі вибирав собі колегу терміном на п’ять років. Як довічну дістав також посаду наглядача за звичаями і законами, і саме тому тричі влаштовував перепис населення — перший та третій раз із колегою, а другий — самотужки, хоча й не був на посаді цензора.