Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 143

26. Свою свавільність, розпусту, жадібність, жорстокість, легковірність виявляв потроху та непомітно, видаючи їх за помилки молодості, хоча навіть тоді всі розуміли, що вони є вадами його натури, а не віку. Як лиш вечоріло, тут же хапав шапку або перуку та вештався по пивничках чи бродив вуличками, забавляючись у зухвалі забави: бив перехожих, що поверталися з вечері, а якщо вони відбивалися, то ранив та скидав у стічні рови, вдирався у таверни та грабував, а у своєму палаці влаштував базар, де розпродував на торгах награбоване, а гроші розтринькував. 2. Часто у таких історіях йому могли вибити око, або й взагалі позбавити життя: одного разу його майже до смерті побив якийсь сенатор, бо Нерон зачіпався до його дружини. Більше ніколи після того випадку не виходив на люди ввечері без трибунів, що тихенько наглядали за ним неподалік. Часом навіть вдень його таємно приносили у театр на переносному кріслі, аби з висоти просценію міг спостерігати та й провокувати чвари акторів пантоміми, а коли доходило до рукопашної та в діло йшло каміння й уламки лав, то він сам хапав будь-що та жбурляв у натовп, так що навіть розбив голову якомусь преторові.

27. Мало-помалу, як лиш його вади сильнішали, перестав жартувати й прикидатися, а відверто кинувся до значно більших злочинів. 2. Бенкети від полудня затягував аж до півночі, підбадьорюючись теплим купанням, а влітку — холодним. Влаштовував навіть привселюдні обіди на штучному озері для морських битв, чи на Марсовому полі, чи у Великому цирку, де прислуговували розпусники й танцівники з цілого міста. 3. Як лиш пропливав гирло Тибру чи затоку Байї, скрізь по берегах влаштовували невеличкі таверни для пияцтва й розпусти, в яких прислуговували переодягнені матрони, звідусіль закликаючи його пристати до берега. Влаштовувати бенкети примушував навіть своїх друзів, один з яких заплатив чотири мільйони сестерціїв за роздачу шовку, а інший ще більше — за трояндову воду.

28. Окрім того, що злягався з хлопчиками-іноземцями й чужими жінками, силою звів діву-весталку Рубрію. Небагато бракувало, щоб із вільновідпущеницею Актою ввійшов у законний шлюб, підкупивши консулярів, які поклялися, що вона походить із царського роду. Зробивши євнухом хлопчика Спора, намагався зробити його жінкою; навіть одружився із ним, відбувши з великою помпезністю усі необхідні церемонії, включно з приданим і факелом, і жив із ним, як із жінкою. Досі відомий чийсь влучний жарт: “Краще було б для роду людського, якби в Доміція-батька була така дружина”. 2. Цього Спора, зодягненого в шати імператриці, возив у лектиці разом із собою на суди й базари до Греції, та й згодом навіть у Римі по вулиці Сигілярій, раз по раз виціловуючи. Навіть посягав на зв’язок із своєю матір’ю, однак її вороги відстрашили його, адже боялися, що жорстока й свавільна жінка здобуде надто великий вплив; і ніхто у цьому не сумнівався, особливо після того, як прийняв до своїх наложниць блудницю, яка, як говорять, була дуже подібна до Агриппіни. Подейкують також, що як їздив у лектиці з матір’ю, то перебував із нею у ганебних зв’язках, про що свідчили плями на одязі.