Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 133
Гай Светоній Транквілл
2. Відтак, пописував і грецьку історію — двадцять книг етруської та вісім карфагенської. Через це приєднав до старого александрійського музею новий, назвавши його своїм іменем. Постановив, аби в одному щороку від початку до кінця читали етруську історію, в другому — карфагенську, і щоб лектори по черзі мінялися, як на відкритих читаннях.
43. Наприкінці життя почав сильно скаржитися на своє одруження з Агриппіною та на всиновлення Нерона. Навіть коли вільновідпущеники схвалювали вирок, яким Клавдій напередодні покарав дружину за розпусту, він сам підмітив, що це його доля — мати розпусних, зате покараних дружин. Випадково перестрівши Британіка, пригорнув його міцно до себе та побажав зростати й переймати від нього усі справи, додавши грекою: “Хто зранив, той вилікує”. Постановивши надати Британіку чоловічу тогу, коли той був ще надто юний, але вже достатньо високий, додав: “Аби врешті римський народ мав достойного Цезаря”.
44. Невдовзі після цього він записав свою волю та скріпив підписами усіх чиновників. Однак перед тим, як зробив би ще щось, зупинила його Агриппіна, що мала вже багато злочинів на совісті та яку вже звинувачували донощики. 2. Виглядає, що помер Клавдій від отрути, проте невідомо, хто і де отруїв його. Дехто вважає, що це справа рук євнуха Галота, обов’язком якого було куштувати страви, а зробив це тоді, коли Клавдій обідав з жерцями на Капітолії. Інші говорять, що сама Агриппіна вдома за обідом підсипала йому отруту до страви із білих грибів, яку надзвичайно любив. Також і про наступні події маємо різні оповіді. 3. Багато хто переповідає, що як лиш спожив отруту, одразу відняло йому мову, та промучившись від болю усю ніч, на світанку помер. Дехто каже, що спочатку він знепритомнів, а потім, переповнений їжею, виблював усе; повторну дозу отрути підсунули йому чи то з кашею — під приводом, що йому потрібно підкріпитися після блювання, чи то з промиванням — під приводом, що йому потрібно полегшити обтяжений шлунок.
45. Його смерть приховували аж доти, доки не домовилися про наступника. Тому й приносили клятви за його здоров’я, так наче він був хворий, приводили акторів до нього, так наче хотіли розважити його. Помер третього дня перед жовтневими ідами, за консульства Анізія Марцелла й Ацилія Авіола, на шістдесят четвертому році життя, на чотирнадцятому році владарювання. Спалили його згідно із царськими почестями та зарахували до богів. Ці почесті скасував Нерон, але Веспазіан згодом відновив їх.
46. Його смерть провіщали різні знамення: появилася хвостата зоря, яку називають кометою, у пам’ятник його батька, Друза, вдарила блискавка, до того ж, у цей рік померло багато урядовців різних чинів. Очевидно, що й сам він здогадувався про швидкий кінець свого життя й не приховував цього, про що маємо свідчення. Призначаючи консулів, надавав їм термін лише до місяця своєї смерті, засідаючи останній раз у сенаті, палко закликав своїх дітей жити в злагоді та благав сенаторів турбуватися про молоді роки їх обох, а на останньому судовому засіданні виголосив, що наближається кінець його життя, і повторював це знову й знову, незважаючи на загальне невдоволення.
