Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 132

40. Часто виявляв таку нерозважливість у розмові та на ділі, що виглядало так, наче він зовсім не розуміє, хто він, де є, з ким і про що говорить. Якось, коли в суді слухали справу про м’ясників та винарів, почав гукати в курії: “Питаю вас, хто може прожити без перекуски?” Та почав описувати достаток давніх кабачків, куди він сам колись часто заглядав за винцем. 2. Віддаючи свій голос за одного кандидата на посаду квестора, вмотивував це тим, що батько того подав недужому Клавдію кухлика холодної води. Привівши свідка в сенат, сказав: “Ось вона, служниця й вільновідпущениця моєї матері, завжди вважала мене своїм паном. Говорю це тому, що й досі є такі в моєму домі, що не вважають мене паном”. 3. Коли жителі Остії склали всенародну петицію до нього, він скипів гнівом на самому трибуналі та вигукнув, що не має жодної підстави їм прислуговувати: він сам є вільний, як і будь-хто інший. Майже щоденно, та заледве не щогодинно й щохвилинно, промовляв: “Що, я видаюсь вам Телегенієм?” або: “Балакай, та не зачіпайся!” та інше подібне, не гідне навіть простолюдина, не те що правителя. Адже не був позбавленим дару слова неуком, а навпаки — наполегливо вивчав благородні мистецтва.

41. У юності навіть писав історію, оскільки Тит Лівій напоумлював його, а Сульпіцій Флавій допомагав. Але коли вперше зачитував її перед великою авдиторією, то заледве дочитав до кінця, бо постійно хихотів: на самому початку читання зламалися крісла під кількома товстими глядачами, у залі вибухнув сміх, і Клавдій не зміг заспокоїтися навіть після того, як усе втихомирилося, час од часу згадуючи та пирхаючи. 2. В часі владарювання писав досить багато, і часто лектор виголошував його твори. Почав свою історію з убивства диктатора Цезаря, та потім перекинувся на пізніші часи від кінця громадянської війни, коли відчув, що ані не має права писати, ані не знає правди про минуле, і тому, що за це йому дорікали матір і бабуся. Тож із раніших його праць залишилося тільки дві книги, а з пізніших — сорок одна. 3. Уклав також вісім книг про своє життя, однак усі вони недолугі та недокладні, але книга “На захист Цицерона супроти Анізія Галла” доволі поважна. Попри те, вигадав три нові літери та додав до попередніх, вважаючи їх надзвичайно необхідними: про це видав навіть книгу, коли ще не був на посаді. Коли ж став правителем, увів ці літери у загальне користування. Вони залишилися в тогочасних книгах, документах та написах на будівлях.

42. З великою увагою ставився до грецьких студій, за будь-якої нагоди виявляючи свою пошану до грецької мови. До якогось варвара, що говорив грекою та латиною, звернувся зі словами: “Оскільки ти розмовляєш двома моїми мовами…”. Доручаючи сенаторам Ахею, назвав її близькою через наукові взаємини; часто у сенаті відповідав грецьким посланцям довгою промовою, а у трибуналі навіть цитував Гомера. Як лиш карав зловмисника чи ворога, завжди давав трибунові охорони знак віршем, коли той запитував пароль про смертну кару: