Читать «Життєписи дванадцяти цезарів» онлайн - страница 116

Блаженні родять і на третім місяці.

2. Цей Друз, обіймаючи посаду квестора й претора, був полководцем у війні в Ретії, а згодом й у Германії. Він перший з римських полководців вийшов у відкритий північний Океан, доклавши значних зусиль, провів за Рейном великі судноплавні канали, які й до сьогодні звуться Друзовими. Наполегливо наступав на ворога й аж доти відтискав його щораз далі у неосвоєні землі, доки не з’явилася йому примара жінки-варвара надлюдського зросту, що промовляла до нього латиною й заборонила продовжувати шлях переможця. 3. Зрештою, за усі перемоги вшанували його почестями й тріумфальними відзнаками, а після претури тут же заступив на посаду консула й відновив походи, але занедужав та помер у своєму літньому таборі, який від того часу називався “Проклятим”. Тіло його несли по вільних містах і колоніях знатні громадяни аж до Рима, а там його перейняли декурії писарів, що вийшли їм на зустріч, та поховали на Марсовому полі. Згодом на його честь військо насипало курган, і відтоді щороку біля нього в цей же день воїни проводили церемонійні забіги, а галльські общини здійснювали молебні. Сенат, окрім того, попри багато інших почестей, присвятив йому мармурову арку з трофеями на Аппієвому шляху, а також надав йому та його нащадкам прізвисько “Германік”. 4. Говорять, що дух у нього був славолюбний та водночас демократичний: адже крім перемоги над ворогом прагнув здобути “найбільшу здобич”, переслідуючи германських ватажків по всьому полі бою, нехтуючи власного безпекою. Ніколи не приховував, що докладатиме всіх зусиль для відновлення попереднього устрою республіки. Тому вважаю, що деякі мали підстави говорити, що Август, підозрюючи його, відкликав з провінції, а коли той почав зволікати, знешкодив отрутою. 5. Однак згадую про це не тому, що вважаю правдивим чи близьким до правди, а лиш тому, що не хотів би оминути. Август за життя настільки його любив, що призначав його співспадкоємцем із синами, і навіть заявляв про це у сенаті, а коли він помер, то так привселюдно вихваляв його, що навіть благав богів, аби зробили його Цезарів такими ж, як він, і навіть для себе самого благав такої ж почесної смерті, якою нагородили Друза. Та не вдовольнившись промовою на його могилі, викарбував на ній вірші, що сам склав, а також уклав прозою спогади про його життя. 6. З Антонією Молодшою було в нього кілька дітей, з яких пережило його лиш троє — Германік, Лівілла і Клавдій.

2. Клавдій народився за консульства Юла Антонія та Фабія Африкана, у серпневі календи, в Лугудуні, того ж дня, коли там вперше було присвячено жертовник Августові. Назвали його Тиберій Клавдій Друз, а згодом, коли Юлієва родина всиновила його старшого брата, прийняв прізвисько “Германік”. Ще немовлям втратив батька і протягом ледве що не всього дитинства та юності часто хворів на різні хронічні хвороби, так що його дух і тіло дуже ослабли, і тому навіть у старшому віці не вважався придатним для виконання громадських та приватних обов’язків. 2. Навіть довший час після того, як сягнув незалежного віку, все ж перебував під опікою та мав наставника: пізніше він сам нарікав у своєму записнику, що до нього зумисне приставили варвара, колишнього керівника пастухів, аби той за будь-якої нагоди жорстоко його карав. На гладіаторських іграх, які вони разом із братом влаштовували в пам’ять про батька, сидів на чільному місці в плащі всупереч звичаю — саме через нездужання. А в той день, коли приймав чоловічу тогу, принесли його на Капітолій в лектиці посеред ночі та без жодних належних почестей.