Читать «Діалоги» онлайн - страница 125

191

Солон — афінський політичний діяч, поет (бл. 640—560 рр. до н. е.), відомий своїми реформами, один із семи мудреців; це він сказав Крезові (див. вище, прим. 47) (в електронній версії — коментар 173. — Прим. верстальника.), що нікого, ще за життя, не можна назвати щасливим.

192

Аркесілай — грец. філософ (315—240 рр. до н. е.), засновник Середньої Академії в Афінах; вважав, що навколишню дійсність не можемо пізнати ні розумом, ані відчуттями, тож мусимо утримуватися від суджень.

193

Таким висловом (dulce est desipere in loco) Горацій закінчує дванадцяту оду четвертої книги.

194

Дух (лат. «animus», грец. «thymos») як поривна сила: «Дух, що тіло рве до бою…» в І. Франка; «animus fert», дух пориває, — у першому рядку Овідієвих «Метаморфоз».

195

Душевний спокій — лат. «tranquillitas» (звідси нинішні транквілізатори), грец. «ataraxia»; в основі цих понять — образ ясного й погідного видимого світу у трьох його поставах (суходіл, море, небо), яким бачить його Лукрецій на початку своєї поеми, покликаній встановити таку саму погоду у мікрокосмі — внутрішньому світі людини.

196

Алюзія до Езопової байки «Лев і Лисиця»: «Я зайшла б, коли б не побачила, що до тебе провадить багато слідів, а від тебе немає жодного», — Лисиця у відповідь старому Левові, який запрошував звірів провідати його, немічного, в печері, де й поїдав їх.

197

«In actu mori»: «…в праці сконать» — дослівно повторює стоїчне гасло І. Франко.

198

Вергілій. «Енеїда», IX, 612 (canitiem galea premimus) canitiem galeae subicio (Овідій, «Скорботні елегії», IV, 1, 74).

199

Так Горацій прагне «перебігти» з табору багатіїв у табір тих, хто нічого не бажає, nil cupientium (Оди, III, 16, 22—24).

200

«Vita contemplative», споглядальне життя, на відміну від дійового (vita activa).

201

Весталки — римські жриці Вести, богині домашнього вогнища, давали обітницю цнотливості, якої мали дотримуватися протягом 30 років.

202

Хрісіпп — див. прим. 8, Спок. (в електронній версії — коментар 134. — Прим. верстальника.)

203

Перелічено теми, що стосуються етики і фізики; більшість із них, ідучи за грецькими філософами, зокрема, Епікуром та Емпедоклом, опрацьовував Лукрецій у своїй поемі «Про природу речей».

204

Образ людини, яка споглядає небо (homo caeli contemplator) — у першій книзі Овідієвих «Метаморфоз» (85—86).

205

Про здатність людини проникати розумом далеко за межі видимого — Юрій Дрогобич у своєму латиномовному творі «Прогностичне судження»: «Хай там яка далечінь від ока й до обширів неба, / Та для людського ума — відстані наче й нема».

206