Читать «Нічний цирк» онлайн - страница 5

— Тебе мало не знудило, чи не так? — цікавиться він, не повернувшись від люстра, звертаючись до сірого, як привид, віддзеркалення. Хустинкою, котра колись могла бути білою, витирає з обличчя товстий шар пудри.

— Мені теж приємно тебе бачити, Гекторе, — каже чоловік у сірому костюмі, тихо зачиняючи за собою двері.

— Ти зневажав кожну мить, можу закластися, — засміявся Гектор Бовн. — Я спостерігав за тобою, навіть не намагайся заперечувати.

Він повертається й простягає чоловікові в сірому костюмі руку, котру той удавано не зауважує. У відповідь Гектор здвигає плечима й театрально змахує пальцями в напрямку протилежної стіни. Оксамитове крісло вислизає з кутка, захаращеного валізами й шарфами, а фрак злітає вгору, неначе тінь, і слухняно вішається в шафу.

— Прошу, сідай, — люб’язно пропонує Гектор. — Хоча, боюся, воно не таке зручне, як ті крісла в ложі.

— Не можу сказати, що прихильно ставлюся до таких видовищ, — повідомляє чоловік у сірому костюмі, знімаючи рукавички й вибиваючи порохи з крісла, перш ніжу нього сісти. — Видаєш магію за хитрощі та ілюзію. Ще й гроші за це береш.

Гектор кидає вкриту пудрою хустинку на стіл, завалений фарбами для гриму та пензликами.

— Жодна людина в тій залі ані на мить не повірить, що те, що я там роблю, відбувається насправді, — зауважує він, роблячи непевний жест кудись у бік сцени. — У цьому й краса. Ти бачив колись усі ті хитромудрі штуки, котрі конструюють маги для найпримітивніших фокусів? Вони — як зграйка рибок, убраних у пір’я, що намагаються переконати публіку, наче вміють літати. І серед них лише я — справжній птах. Публіка не може сказати, у чому різниця, — просто знає, що я найкращий.

— Твоя поведінка не стає від цього менш легковажною.

— Ті люди вишиковуються в чергу, прагнучи, щоб їх обдурили, — веде далі Гектор. — Я можу зробити це швидше, ніж будь-хто інший. І не хотілося б викидати таку можливість коту під хвіст. До того ж я заробляю більше, ніж ти можеш уявити. Налити тобі чогось випити? Десь тут заховано кілька пляшечок, я не впевнений щодо келихів. — Чаклун намагається впорядкувати весь непотріб на столі, зсуваючи вбік стос газет і порожню пташину клітку.

— Ні, дякую, — відгукується чоловік у сірому костюмі, умощуючись у кріслі та складаючи руки на маківці ціпка. — Твоя вистава здалася мені цікавою, а от реакція зали спантеличила. Ти був дещо недбалий.

— Не можна бути занадто хорошим, якщо я хочу, аби вони вірили, що я такий самий шахрай, як решта, — засміявся Гектор. — Дякую, що прийшов і висидів аж до кінця. Зізнаюся: я здивувався, що ти з’явився, бо вже почав утрачати надію. Щоправда, зарезервував для тебе ту саму ложу на весь тиждень.

— Я нечасто нехтую запрошеннями. У листі сказано, що ти маєш до мене пропозицію.

— Маю, стовідсотково, — погоджується Гектор, простягнувши руки й різко плеснувши в долоні. — Я сподівався, що ти пристанеш на партію. Ми вже давненько не грали. Але спершу мушу познайомити тебе зі своїм новим проектом.

— У мене склалося враження, що ти більше не вчителюєш.