Читать «Нічний цирк» онлайн - страница 3

Імпресаріо взяв дитину із собою до кабінету, не знаючи, що ще можна для неї зробити. Вона тихенько сидить на незручному стільці серед застарілих афіш у рамках, оточена коробками з квитками й квитанціями. Імпресаріо приносить горнятко чаю та додатковий шматочок цукру, але неторканий напій залишається вистигати на столі.

Дівчинка не рухається, не совається на стільці. Вона склала ручки на колінах і так і сидить — абсолютно нерухомо. Погляд утупився вниз, на черевики, що ледь-ледь не дістають до підлоги. Носок одного черевичка трохи подряпаний, але шнурки зав’язані бездоганними бантиками.

Поки не з’являється Просперо, запечатаний конверт так і звисає з другого згори ґудзика на пальтечку.

Вона чує його ще до того, як відчиняються двері, — відлуння важких кроків наповнює коридор, і це так не схоже на зважену ходу імпресаріо, який з’являвся і йшов кілька разів — тихо, наче кіт.

— Тут також... посилка для вас, сер, — каже імпресаріо, відчиняє двері, щоб запросити чародійника до тісного кабінету, і відразу ж зникає, посилаючись на невідкладні театральні справи. Він не має бажання стати свідком того, що може вийти із цієї зустрічі.

Чарівник оглядає кабінет, тримаючи в одній руці стос листів. Чорний оксамитовий плащ, оторочений приголомшливо білим шовком, струмить його плечима. Чоловік сподівається побачити загорнену в папір коробку або бандероль, і лише коли дівчинка підводить на нього погляд схожих на його власні очей, він розуміє, що мав на увазі імпресаріо.

Безпосередня реакція Чарівника Просперо на зустріч із дочкою складається з простого вигуку: «Ой, йо...»

Дівчинка знову переводить погляд на черевики.

Чародій зачиняє за собою двері і, розглядаючи дитину, кидає стос листів на стіл поряд із горнятком чаю.

Він зриває з пальтечка конверт, залишаючи застібнуту шпильку в ґудзику.

Хоча на конверті написане його сценічне ім’я та адреса театру, лист усередині починається з імені, даного йому від народження: Гектор Бовн.

Чоловік ковзає поглядом по сторінці. Автор листа мріяв про емоційну реакцію, але незворушне обличчя назавжди знищує його жалюгідні сподівання. Просперо зупиняється лише на одному місці, що видається йому важливим: дівчинка, яка тепер залишається під його опікою, — його рідна дочка, і звуть її Селія.

— Вона мала б назвати тебе Міранда, — каже чоловік на ім’я Чарівник Просперо й посміхається дівчинці. — Але, гадаю, їй забракло клепки, щоб подумати про це.

Дитина знову дивиться на нього. Темні очі з-під кучерів звужуються.

Горнятко на столі затремтіло. Застиглий чай розривають брижі, поливаною поверхнею зміяться тріщини — і горнятко вибухає друзками заквітчаної порцеляни. Вистиглий чай переливається через край тарілочки й капає на підлогу, залишаючи на полірованому дереві липкі сліди.

Чаклунова посмішка зникає. Сердито насупивши брови, він дивиться на стіл, і розлитий чай починає перетікати з підлоги нагору. Розбиті й тріснуті уламки самотужки збираються докупи навколо рідини, аж поки на столі знову не стоїть ціле горнятко, з якого в повітря здіймається пара. Дівчинка дивиться на горнятко з чаєм широко розплющеними очима.