Читать «Книга імен» онлайн - страница 99

Чоловік узяв щоденник короткими пухлими пальцями й поспішив на своє місце, не сказавши ні слова.

— А як він шукатиме приховане послання? — здивувався Девід. Він навіть уявити не міг, як працює програма декодування.

— Це складний процес, але я спробую пояснити стисло й зрозуміло. — Кардоза повернувся до свого стола, поправив ярмулку, трохи насунувши її до лоба. Потім відкашлявся та глянув Девідові просто у вічі.

— Передусім ви мусите усвідомити, що в гебрейському алеф-бет — алфавіті — немає нічого звичайного. Навпаки, кожна літера наділена власною містичною силою.

— Як і ті самоцвіти. — Девід подався вперед, охоплений невимовним бажанням, щоб усі ті таємні сили поєднались і щось змінили. Щоб у щоденнику знайшовся ще один розділ. Щоб містики Сафеда зуміли його знайти.

— Точнісінько як самоцвіти. — Рабин Кардоза звів на Девіда очі. — До речі, я їх у вас забираю.

Розділ сорок третій

СЕЛИЩЕ В ШОТЛАНДІЇ

 ще чаю, сину мій?

Рука єпископа Елсворта з набряклими венами тремтіла, коли він наливав чай у порцелянову чашку Ділона Мак-Ґрета. Ділон не міг не помітити, яким слабким і хиренним став старий єпископ, доживаючи літ після відходу від справ.

— Вибачте, що не можу запросити вас залишитися на вечерю та ще коли ви приїхали так здалека провідати мене, але, на жаль, у мене літак до Лондона менше ніж за три години... — Єпископ ніяково знизав плечима й подивився на Ділона лагідними сірими очима. — Мені так неприємно вас підганяти. Але багато чого треба встигнути зробити.

— Які можуть бути вибачення, ваша превелебносте? Це я винен, що з'явився без попередження в такий неслушний час. — Ділон відсьорбнув чаю з молоком, не відчуваючи ніякої провини. Він поклав собі шматок лимонного торта з тареля, що його поставила на низький столик економка єпископа, перш ніж побажати хазяїнові приємного відпочинку й піти додому, до своєї родини.

Вони лишились удвох у цьому чудернацькому котеджі. Будиночок видавався маленьким і вбогим, а надто на тлі старого кам'яного замку, що колись слугував королівською резиденцією на час літнього мисливського сезону.

Проте Ділон помітив, що порцеляна була фірми «Споде», а скатертина — з найдорожчого ірландського льону, та й одяг єпископа більше пасував до відвідин прем'єри в опері, ніж до осіннього відпочинку на півдні Франції. Навіть мережива фіранок були ручної роботи, а восьмикутний настінний годинник — зі щирого золота, з обсидіановими стрілками й цифрами.

Але з усіх коштовностей, що прикрашали цей простенький котедж, Ділона найбільше цікавив перстень на правому вказівному пальці єпископа Елсворта, хоча він докладав зусиль, аби старий цього не помітив.

Рубін у своїй важкій золотій оправі блищав, як крапля крові. Він анітрохи не змінився відтоді, як Ділон уперше побачив його багато років тому, на католицькій конференції в Римі, не маючи ні найменшої гадки про значення напису, нанесеного на відшліфованій поверхні самоцвіту. Кабошон — як і той камінь, про який розповідав Девід. Як і одинадцять інших, описаних у довіднику.