Читать «Книга імен» онлайн - страница 91

Девід оглядав панораму прекрасних пагорбів, що спускалися на південь до Кіннерету — Галілейського моря, і милувався старожитностями Сафеда.

Заснований 70 року нової ери, за рік до того, як римляни побудували Колізей, — пригадав Девід, — за десять років до загибелі Помпеї. І більше, ніж за сторіччя до того, як індіанці майя звели свої перші храми. Це означає, що місто засноване за п'ять століть до падіння Римської імперії, — підрахував він.

Але, за словами Йаелі, юдейські містики оселилися тут лише в шістнадцятому столітті. Більшість із них були біженцями — вигнанцями з Іспанії за часів інквізиції.

Отже, коли Шекспір творив «Макбета», Мікеланджело розписував Сикстинську капелу, а Генріх VIII відрубав голову Анні Болейн, містики заснували в найвищому місті в Ізраїлі світовий центр кабалістики.

— Сприймай Сафед як ізраїльську Седону, — запропонувала Йаель. — У нас тут така сама комбінація: жвава колонія художників, релігійних шукачів істини та гніт невидимих містичних сил.

Девід пригадав свою з Гатчем давню поїздку до червоних скель Седони й уважав, ніби знає, чого очікувати. Скелястий ландшафт Арізони славився своєю красою й містичними вирами. Утім, коли машина їхала вгору дорогою-серпантином до білокам'яного міста, яке нагадувало кремову троянду на витонченій вежі весільного торта, Девіда охопило досі невідоме відчуття.

На відміну від Седони, заземленої, закоріненої в ґрунт, із глибин якого виривалися вихори, Сафед, здавалося, черпав свою ауру з небес. Навіть повітря неначе випромінювало чисте й блискуче як діамант світло. Девід висунувся у відчинене вікно, коли машина досягла вершини пагорба, і Йаель показала йому парк Цитаделі.

— На цьому місці стояла перша фортеця хрестоносців. Коли вони захопили Сафед, то вигнали звідси всіх юдеїв. Згодом інші, і серед них лицарі Храму — тамплієри, утримували місто до 1517 року, а тоді влада Оттоманської імперії поширилася на ввесь Ізраїль.

У центрі міста вулицями поспішали юдеї-хасиди, одягнені в сюртуки й крислаті капелюхи, подібні до тих, у які вбиралися їхні прадіди в Польщі дев'ятнадцятого століття. Туристи в шортах, майках і бейсболках переходили від одної галереї до іншої, минаючи середньовічні синагоги, що густо стриміли поміж модних бутиків і кав'ярень на вулицях, вимощених бруківкою.

— Центр кабалістики Гавриїла отам — прямо й ліворуч. — Йаель указала на звивисту під'їздну алею. На гребені пагорба, за красивою огорожею, височіла довга будівля з арочними вікнами. Квітки кактусів та інших рослин пробивалися між короткими металевими шпичаками, що бронзою виблискували на сонці. Дах під червоно-коричневою черепицею надавав центру вигляду скоріше тосканського ресторану, ніж міжнародного осередку містичних досліджень.

Девід проминув ворота слідом за Йаеллю та Йосефом, і тут задзвонив його мобільник. Він стривожився.

— Господи! Це Стейсі! — вигукнув він, побачивши номер, що висвітився.