Читать «Книга імен» онлайн - страница 40
Джилл Ґреґорі
— Сподіваюся, ти усвідомлюєш усю відповідальність...
— У мене не було часу думати про неї.
— Шкода, що я нічим не можу допомогти, Девіде. Узагалі-то, мені треба ненадовго виїхати з країни. Якщо в наступні кілька днів я буду тобі потрібний, залиш повідомлення в мене в офісі. Я буду туди часто телефонувати. Але... — Він завагався. — Будь обережний, Девіде. Не подобається мені все це.
Девід скривився.
— А кому подобається?
Закривши телефон, Девід подивився на Йаель. Вона схилилась над записником Бен Моше, і волосся затуляло їй обличчя, як мідна завіса.
— Паспорт зник, Гатч не дзвонить, і я, чорт забирай, не маю жодної уяви, де моя донька. А як
Він умостився на ліжку й затулив очі долонями.
Йаель подивилась на нього.
— Ось як.
Вона показала на телевізор, що працював без звуку. На німому екрані змінювали одна одну картини смерті й розрухи від землетрусу в Туреччині.
— Не тільки в нас був поганий день, — мовила вона.
Зупинившись перед світлофором, Ділон набрав іще один номер.
Кілька днів він думав про Девідів агат. Тепер настав час діяти.
— Ви знаєте точно, що єпископ Елсворттам? — запитав він без жодного вступу. — Бо я вже на півшляху до аеропорту.
Доки він слухав, що каже співрозмовник, на світлофорі загорілося зелене світло, й авто позаду нетерпляче засигналило.
— Чудово. Я прилітаю в Глазго завтра по обіді. З аеропорту поїду просто до вас.
Розділ чотирнадцятий
— У мене є краща ідея. Я знаю, як до завтра добути справжній паспорт.
— Як? — від подиву Йаель аж зупинилася.
— Іноді незле бути сином сенатора.
Він набрав номер.
Найближчий батьків друг тепер був послом у Єгипті. Колись вони з батьком були союзниками в сенаті й разом наполегливо обстоювали законопроект про захист заболочених територій, який самі й висунули, — на прикрість лісозаготівельникам та іншим підприємцям. Їхні родини теж подружилися. Якось Шепарди й Вонамейкери зустрілися на відпочинку на Ніагарі, і відтоді в них повелося щороку проводити відпустку разом. Так тривало майже двадцять років, аж доки Девідів батько не впав замертво просто в залі сенату від серцевого нападу.
— Нам пощастило, — сказав Девід. — Він тут — має якусь справу в ООН. Він наполіг, щоб ми разом повечеряли. За три квартали звідси є японський ресторанчик. Там можна сісти в окремому залі та спокійно все обговорити. Зустрічаємося за годину.
— А за той час я подивлюся, що тут є ще. — Йаель принесла на ліжко торбину Бен Моше й повиймала з неї один за одним усі предмети. Розклавши їх на квітчастому простирадлі поряд із записником, вона запитально подивилась на Девіда.
— Скажіть, вас тут щось зацікавило, коли ви оглядали все це раніше?