Читать «Книга імен» онлайн - страница 130

Дзеленчання припинилося, — раптом він усвідомив це, перестрибуючи через дві сходинки.

На нижньому ярусі майже нікого не залишилося, крім кількох Темних янголів, котрі обшукували кімнати в літерних коридорах, що віддзеркалювали горішні.

— Сюди, — сказала Йаель і кинулася до поярусної схеми розташування приміщень, намальованої на кам'яній стіні за сходами. — Це допоможе виграти трохи часу.

Девід гарячково розглядав схему.

— Дивись: отой балкон, що ми бачили. Він веде до Кабінету ситуацій.

— Прямо військовий штаб, — пробурмотіла Йаель. — Високо над ареною, і доступитися туди неможливо.

Вона нервово озирнулася: Темні янголи методично рухались далі, обшукуючи коридор D.

— Вірогідно, там і зібралась уся верхівка, — припустив Девід. — Може, Кріспін саме там тримає Стейсі.

«Ідеальне місце для страти», — подумав він, але хутко відігнав цей образ з уяви.

— Вона може й зараз бути десь тут унизу, — заперечила Йаель. — Далі по коридору є пункт збирання сміття, і вентиляторна, і... а це що? — Вона вказала на овальне приміщення на схемі за задніми сходами, означене як ЗАКРИТА ЗОНА. — Закрита зона? Ти не вважаєш...

Девід стиснув зуби.

— Є лише один спосіб дізнатися.

Вони рушили до приміщення, що ховалося за сходами. Дійшовши до напису «ЗАКРИТА ЗОНА», вони побачили тільки підземний колодязь, огороджений поручнями безпеки.

— Ну, тут глухий кут, — Девід зазирнув у запаморочливу безодню, потім пригладив рукою волосся. Ребра боліли страшенно. Але він намагався забути про біль.

— Ось сміттєзбірник. Йаель вказала на присадисту металеву цистерну в присмерках вестибюля.

— Зараз перевірю, що там, — похмуро промовив Девід.

Двері, як він і очікував, були замкнені. Він узявся за вбудовану драбину й почав підніматися, а Йаель сторожко роздивлялася навсібіч. Тут нікого не було. Поки що.

— Швидше, — поквапила вона й замовкла, коли Девід доліз до верху.

Вона розуміла його потребу все обшукати. Що довше вони тут затримаються, то більше ризику, що їх схоплять. Йаель затамувала подих, коли Девід силкувався відсунути люк, — і не видихнула, поки він не спустився гримотливою драбиною до неї.

— Там усередині нічого, крім сміття. Де ж вона ховається?

Вони обидва здригнулися, почувши поруч якесь шарудіння. Йаель рвучко повернулась і побачила великого щура — той підтюпцем вибіг із ніші в стіні, яку раніше вона не помітила. Ніша була майже невидимою: невеличка западина під звичайним виступом кам'яної стіни.

— Там позаду щось є. Де щури, там і їжа.

Девід поспішив до заглибини, вона за ним. Кулаки в неї стискатися від думки, що його падчерка сама-самісінька в цьому жахливому місці під землею.

Вони одночасно помітили двері. Напису на них не було, і їх легко було проминути тут, у віддаленій частині бункера.

«Ідеальне місце тримати заручника», — подумала Йаель.

Двері були напівпрочинені. Вона прочинила їх і вловила ледь чутний запах медикаментів.

— Боже мій.

Комірчина виявилась порожньою. Девід обмацав стіни в пошуках вимикача, і бліда люмінесцентна лампа сяк-так освітила кімнату — стілець, бюро й розстелену койку. Залишки того, що нагадувало сендвіч із сиром, лежали на таці біля ліжка.