Читать «Книга імен» онлайн - страница 123
Джилл Ґреґорі
Девід прийде. Стейсі чіплялася за цю думку, за найменший проблиск надії. Вона мала б радіти, що Девід по неї прийде, та натомість її охоплював жах. Адже отой не брехав, коли казав, що вб'є її, а потім і Девіда, — знала напевне, як і те, що чоловік, котрий викрав її, уже вбив маму й Гатча.
Сльози заливали їй обличчя, і вона не встигала їх витирати. Мама. Перед очима стояла картина: мама лежить на гравії з закривавленою головою. «Де тепер мама? — думала вона, розхитуючись від ридань. — Так і лежить отам? Чи знає Лен? А Девід?»
Стейсі спробувала утамувати сльози й вирішила обшукати кімнату.
Вона завмерла посеред кімнати, почувши раптом, як скрегоче ключ у замку.
Вона гарячково озирнула голу кімнату. Немає чим підставити підніжку...
Двері розчахнулись і впустили потік повітря. Стейсі відсахнулася, від страху в неї перехопило подих.
До кімнати ввійшов чоловік, якого вона раніше не бачила.
Розділ п'ятдесят другий
Девід прискорив крок, бо мжичка перетворилась у сильний дощ, а Йаель тремтіла від холоду.
— Вважаю, Девіде, нам варто зачекати: послухати, що там таке, а потім уже заходити, — вона кліпала очима, струшуючи дощові краплі. — Чи ти хочеш увірватись і зіткнутися з ними?
— Іще ні. Ходімо, перевірмо задні двері. — Оминаючи калюжі, вони обійшли будинок.
Девід зупинився так різко, що Йаель налетіла на нього. Вони притулилися до стіни, бо помітили якусь метушню біля вантажного пандуса. Девід розгледів білу вантажівку, підігнану до причалу. Ланцюг робітників методично передавав із рук до рук валізи й коробки — з вантажівки до складу.
— Подивися на їхні значки, — прошепотіла Йаель.
Девід кивнув, та йому здавило груди від подиву. Значки, прикріплені до ременів вантажників, були до болю знайомі. Навіть із цієї відстані він міг розгледіти вежу та спалах блискавки в небі.
— Ми знайшли їх, Девіде. Треба йти всередину.
Він зіщулився під дощем.
— Тоді йдемо за Ділоном.
— А Стейсі?
— Якщо це штаб-квартира гносеїв, то Кріспін мусить бути саме тут. Ми просто заощадили на телефонній розмові.
— І виграли фактор несподіванки. — Йаель не встигла договорити, як Девід уже витяг Джиллісову карту Вежі. Тоді вона дістала рабинову.
— Зайдімо через передні двері, як члени організації, — кинувся він і попрямував до головного входу.
— Я вже казала: з тобою до самого кінця, забув? — Вона швидко оминула його та спробувала відчинити сталеві двері..