Читать «Сонячна магія» онлайн - страница 10

Сокольник з презирством дивився цей спектакль.

— Який же ви огидний, — промовив він нарешті.

— Огидний? — скрикнув чаклун. — Ось я сиджу тут перед вами, ось я сиджу — літня, стомлена людина. Мої нирки та печінку отруєно випарами, шкіру поїдено хімікатами, я близорукий, у мене нежить, хворий шлунок, викривлення хребта і, що найголовніше, я лисію, тому що переважну частку свого невдалого життя провів в алхімічних лабораторіях, змішуючи та виготовляючи магічні речовини й отрути… Ми отруїли короля, безневинну, добру людину, замкнули в темниці няньку-відьму, що так любила його, вплуталися в авантюру, з якої, можливо, не виплутаємося… І все-таки я задоволений. Знаєте, чому? Тому, що мене через усе це мучить сумління, а вас — ні! Значить ви — ще більший негідник, ніж я!

Граф Сокольник широко позіхнув.

— Тепер уже ви не лицемірте. Нічого вас не мучить, окрім страху, що нашу змову розкриють. Хоча тепер і розкривати нема кому. У нас лишилися тільки одні супротивники — ті нікчеми, що називають себе змовниками. Та з ними легко впораємось. І необхідно завершити ще одну справу. Городяни любили старого короля й навряд чи вдасться обдурити всіх байками, що його отруїв хтось із мешканців Літона. Проте аксів у місті не люблять. Сьогодні моя охорона заарештувала одного хлопчиська. Ми скажемо, що він — шпигун, зумисне підісланий, аби отруїти короля.

— Не минути потім проблем із аксами… — проворкотів чаклун, подумав хвилину, похитав головою і ще додав: — Не бракуватиме проблем.

— Цей акс всього-на-всього якийсь дрібний цирковий фігляр. Хоча б’ється, як і всі вони, варто визнати, чудово… Знадобився жабур, аби вгамувати його.

— Де зараз цей хлопчисько?

— У Погребах, звісно. Ходімо глянемо, що поробляє Інельда, а заразом й аксом помилуємося.

Обоє підвелися, й граф поклав до кишені невеличку, туго перетягнуту в горловині та запечатану коричневим сургучем полотняну торбинку — виграних у суперечці з чаклуном чарівних Гончаків.

* * *

Темна пора для темних справ — і не тільки Мармадук із Сокольником цієї ночі ладнали військову раду.

Неподалік від головного міського майдану в цокольному поверсі нічим не примітного дому, за наглухо зачиненими дубовими віконницями зібралися троє — згадані графом змовники. Один із них, старий лихвар Нілсон, був господарем цього дому, решта двоє, що носили імена Боден Девідсон і Жур Харлик, щойно прийшли.

Вони й не підозрювали, що графові з чаклуном давно відомо про їхнє таємне товариство.

— Це вже нікуди не годиться, — заявив Нілсон, коли всі втрьох розсілися за круглим столом, посеред якого в глиняному блюдечку тьмяно горіла дешева свічка. — Тепер їхні люди заарештували якогось акса. Як гадаєте, навіщо?