Читать «Сонячна магія» онлайн - страница 8

Бобрик повернувся, втупився знизу вгору в її обличчя. Навіть у півтемряві було помітно, як йому сьогодні перепало — під обома очима розпливалися синці, а вуха так розпухли, що нагадували коржі.

— Ну ти й красень! — не стрималася Кукса. — Ну-бо, скажи мені, що таке Погреби?

— То це ти?! — хлопчисько завовтузився й зробив ще одну спробу звільнитись.

Негарно бити вже побитих, вирішила Проноза. Тому вона схилилася до свого бранця й легенько ляпнула долонею по розпухлому вуху.

— Ай! — заволав той. — Ти чого?!

— Слухай-но, — почала Кукса, — відповідай усе по порядку. Що таке Погреби — перше запитання…

— Руїни під палацом, — заскімлив Бобрик. — Рештки Старого Міста… Там у Мармадука темниці.

— Так… — Кукса у всьому любила порядок, тому почала ставити запитання одне за одним:

— Що таке старе місто?

— Ти не знаєш? — здивувався Бобрик. — Наші предки жили під землею, тому що ховалися від гірських драконів. Та згодом драконів усіх перебили, а згори впав Чортів Наперсток, проломив печери… Ось ми й переселилися на поверхню. А руїни лишилися.

— Значить, унизу печери? — Кукса тицьнула пальцем у бруківку.

— Атож.

— І їх називають Погребами?

— Так.

— І в них є тюрма, куди запхали Спритника?

— Якого Спритника?

— Не має значення. Хто такий Мармадук?

Та Бобрик відмовився відповідати на останнє запитання — єдина згадка цього імені змусила його дрібно тремтіти. Кукса змогла тільки з’ясувати, що входів до печер небагато, а найближчий знаходиться неподалік від королівського палацу.

Вона скрутила хлопчиська так само, як Тичку, й виволокла з підворіття.

У школі аксів її навчили визначати час за світилами о будь-якій порі. Стояло літо вповні, й зважаючи на розташування сузір’їв, було вже приблизно пів на другу ночі.

Розділ З

Вони сиділи поряд, мов давні друзі, та навіть не вдавали добрих почуттів один до одного.

Коли Творець замислив графа Сокольника, він добре скористався лекалом та циркулем, а ось лінійки жодного разу не застосував. Хвилясті й криві лінії переважали в постаті графа: груди ввігнуті, животик, навпаки, випнутий, щоки та очі запалі, а лоб надто випуклий, плечі похилі, ноги криві, ніс гакуватий, брови дугами, а біле, ріденьке, ніби приклеєне до голови столярним клеєм волосся складалося з дрібних кучериків. Людина з такою зовнішністю не може виявитися абиким, вона просто зобов’язана стати або найчарівнішим добрягою, або ж перетворитися з літами на запеклого мерзотника.

Добрягою Сокольник не був ніколи.

Навпроти нього сидів чаклун Мармадук, якого не можна було б назвати настільки колоритною особою, як граф. Просто товстий п’ятдесятилітній чоловічок з постійно червоними від недосипання та отруйних магічних випарів очицями. Він добре усвідомив усю свою потворність, тому завжди носив пістряву одіж, обчіплену незліченними мережками, стрічками, шнурками та бантами. Одна мало помітна, але цікава деталь була в його зовнішності: якщо дивитися на Мармадука трішки збоку, то його постать уявлялася огорнутою блідо-блакитним маревом, ніби сповитою у згусток туману.