Читать «Шовк» онлайн - страница 19

Разом прожили вони три тижні маленького, нічим не порушуваного щастя. Коли денна спека ставала дещо помірнішою, вони брали напрокат екіпаж і відкривали для себе країну, що ховалася між пагорбами, звідки море здавалося декорацією з кольорового паперу. Час від часу вони навідувалися до міста, щоб послухати концерт або взяти участь у якихось світських розвагах. Одного вечора вони прийняли запрошення італійського барона, який святкував свій шістдесятий день народження урочистою вечерею в готелі «Suisse». Уже подали десерт, коли Ерве Жонкур випадково поглянув на Елен. Вона сиділа на протилежному боці столу поряд із привабливим англійським лордом, одягненим у смокінг, на лацкані котрого – як цікаво! – був прикріплений невеличкий букетик крихітних синіх квітів. Ерве Жонкур бачив, як англієць схиляється до Елен та щось шепоче їй на вушко. Елен засміялася – сміялася вона чудово – і, сміючись, трохи схилилася до англійського джентльмена, її локони торкнулись його плеча. У цьому випадковому русі не було ознак ніяковості – тільки неочікувана точність. Ерве Жонкур утупив погляд у тарілку. Та він не міг не помітити, що його власна рука, у якій він тримав срібну ложку, явно затремтіла.

Дещо пізніше в курильному салоні Ерве Жонкур наблизився непевною ходою – бо забагато випив алкоголю – до чоловіка, що сидів сам-один біля столу, дивлячись просто перед собою, з дурнуватим виразом обличчя. Схилившись до нього, Ерве сказав повільно, щоб той зрозумів:

– Маю повідомити вам дуже важливий висновок, monsieur. Ми всі тут погань. Ми такі чудові, і всі як один мерзенна погань.

Той чоловік приїхав із Дрездена. Він торгував телячими шкурами й кепсько розумів французьку. На звернення Жонкура він відповів вибухом гучного реготу, мотаючи головою й регочучи знову і знову; здавалося, що його регіт не вщухне ніколи.

Подружжя Жонкур перебувало на Рив’єрі до початку вересня. Покидаючи маленьку віллу, вони відчували смуток, бо в її стінах доля їхнього кохання здавалась легкою.

41

Бальдаб’ю прибув до оселі Ерве Жонкура рано-вранці. Вони всілися під аркадою.

– Не дуже великий у тебе парк.

– Я ще не почав його будувати, Бальдаб’ю.

– Ага, ось воно як…

Бальдаб’ю ніколи не курив зранку. Але зараз витяг люльку, набив її тютюном та запалив.

– Я познайомився з тим Пастером. Гарний хлопець! Він усе мені пояснив. Він може відрізнити яєчка хворі від яєчок здорових. Вилікувати не може, звісно ні. Проте здатен відібрати здорові. І каже, що здорових серед нашої грени десь за тридцять відсотків.

Пауза.

– Подейкують, що в Японії почалася війна, на цей раз уже точно. Англійці постачають зброю урядові, голландці – повстанцям. Здається, вони змовились між собою. Почекають, доки там усе порохом піде, заберуть геть усе та розділять. А французьке консульство сидить і спостерігає, ці завжди тільки на те й здатні, щоб спостерігати. Надсилати повідомлення про різанину та про те, як іноземців убивають, мов овечок, – це єдине, що в них добре виходить.