Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 34

– Отже, ти не хочеш, щоб вона з тобою розлучилася?

– Ну, я маю думати про дітей, правда? І, безумовно, мені не хочеться, щоб вона страждала. Ми завжди дуже добре ладнали. Знаєш, вона всі ці роки була мені неймовірно хорошою дружиною.

– Чому ж ти мені сказав, що вона для тебе нічого не означає?

– Я такого не казав. Я сказав, що не кохаю її. Ми не спали разом роками, хіба що вряди-годи, скажімо, на Різдво, чи тоді, коли вона від’їжджала в Англію, чи тоді, коли повернулася. Вона з тих жінок, яким такі справи байдужі. Але ми завжди були чудові друзі. Я з готовністю визнаю, що покладаюся на неї більше, ніж будь-хто може уявити.

– То, може, ліпше було дати мені спокій?

Їй здалося дивним, що, коли від страху аж перехоплювало подих, вона могла говорити так спокійно.

– Я багато років не зустрічав таких гарненьких жінок. Я шалено в тебе закохався. Ти не можеш мене в цьому звинувачувати.

– Але ж ти обіцяв мене не підвести.

– Боже правий, я й не збираюся тебе підводити. Ми втрапили в жахливу халепу, і я зроблю все можливе, щоб тебе з неї витягнути.

– Окрім одного, очевидного й природного.

Він підвівся й повернувся до свого стільця.

– Люба моя, ну будь же розважлива! Краще я викладу все, як є. Не хочу ображати твої почуття, але справді мушу сказати тобі правду. Мені вельми дорога моя кар’єра. Дуже ймовірно, що не сьогодні-завтра я стану губернатором, а посада губернатора колонії – це тобі не абищо. Якщо ми цього не замнемо, у мене не буде ані найменшого шансу. Може, зі служби й не виженуть, але назавжди матиму погану репутацію. А якщо таки виженуть, то муситиму займатися справами в Китаї, бо тут я маю знайомих. В обох випадках нічого не вдасться, якщо Дороті не буде поруч зі мною.

– Тоді нащо ти казав, що тобі нічого в світі не треба, крім мене?

Кутики його рота зневажливо опустилися.

– Серденько, не варто так буквально сприймати слова закоханого чоловіка.

– То ти не мав цього на увазі?

– Тоді – мав.

– А що буде зі мною, якщо Волтер зі мною розлучиться?

– Якщо не вдасться відбитися, то, звісно, відпиратися ми не будемо. Не думаю, що преса це роздує, та й люди нині мають ліберальні погляди.

Вперше за довгий час Кітті подумала про свою матір. Вона здригнулася. Знову зиркнула на Таунсенда. Її біль тепер змішався з образою.

– Авжеж, мої біди тебе аніскілечки не цікавлять, – сказала вона.

– Ми далеко не зайдемо, якщо будемо одне одного шпиняти, – відповів він.

Вона з відчаю скрикнула. Як гірко, що вона його так віддано кохає і все ж відчуває до нього таку злість. Не може бути, щоб він розумів, що він для неї означає.

– Ох, Чарлі, хіба ти не знаєш, як сильно я тебе кохаю?

– Мила моя, я теж тебе кохаю. Але ж ми живемо не на безлюдному острові й маємо вийти з тієї ситуації, яка склалася, найкращим чином. Ти справді маєш бути розважлива.