Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 31

– Якщо хочеш застати Таунсенда в офісі, то ліпше поспіши. Якщо вирішиш їхати зі мною в Мей-тан-фу, вирушати треба буде післязавтра.

– Ти хочеш, щоб я сказала йому сьогодні?

– Кажуть, кращого моменту за теперішній не буває.

Її серце почало битися трохи частіше. Відчувала вона не тривогу, але, що саме, не знала й сама. Якби ж у неї було трохи більше часу, вона підготувала б Чарлі. Але вона ні на йоту в ньому не сумнівалася, він любив її так само, як вона його, і було б зрадою навіть допускати думку, що він не буде радий такому розвиткові подій. Вона обернула до Волтера серйозне обличчя.

– Напевно, ти не знаєш, що таке кохання. Ти навіть не уявляєш, як сильно ми з Чарлі кохаємо одне одного. Тільки це має значення, і ми легко підемо на будь-які жертви заради нашої любові.

Він злегка вклонився, але нічого не сказав, супроводивши її поглядом, доки вона неспішно йшла з кімнати.

24

Вона передала Чарлі записочку: «Потрібно зустрітися. Це терміново». Служка-китаєць попросив її зачекати й повернувся з відповіддю: містер Таунсенд прийме її за п’ять хвилин. Ні з того ні з сього вона розхвилювалася. Коли нарешті її провели в кабінет, Чарлі вийшов назустріч і потиснув руку, але в ту ж мить, коли служка, зачинивши двері, залишив їх на самоті, вся його офіційна люб’язність де й ділася.

– Послухай, люба, не приходь сюди в робочий час. У мене повно роботи, та й нічого давати людям привід для пліткування.

Вона подивилася на нього довгим поглядом своїх прегарних очей і спробувала всміхнутися, але не змогла – губи наче задерев’яніли.

– Я не прийшла б, якби не було необхідності.

Він усміхнувся і взяв її за руку.

– Що ж, раз ти тут, сідай.

Його кабінет був голий, вузький, з високою стелею; стіни пофарбовані в два відтінки теракоти. З меблів – лише великий письмовий стіл, обертовий стілець для Таунсенда й шкіряне крісло для відвідувачів. Кітті ніяково в нього сіла. Таунсенд сів за стіл. Їй ще не траплялося бачити його в окулярах, вона й не знала, що він їх носив. Перехопивши її погляд, Таунсенд їх зняв.

– Я їх вдягаю тільки читати, – сказав він.

Кітті була тонкосльоза й тепер, сама не розуміючи чому, розплакалася: не з наміру його обманути, а швидше через інстинктивне бажання викликати в ньому співчуття. Він байдуже на неї глянув.

– Щось сталося? Мила моя, не плач.

Вона витягла хусточку й постаралася опанувати себе. Він закалатав у дзвоника. Коли служка підійшов до дверей, Чарлі сказав:

– Якщо хтось прийде, скажи, що мене немає.

– Слухаюсь, сер.

Хлопець зачинив двері. Чарлі сів на підлокітник і обійняв Кітті за плечі.

– Отож, Кітті, люба, розкажи, в чому річ.

– Волтер вимагає розлучення, – відповіла вона.

Кітті відчула, як обійми ослабли. Його тіло напружилося. Якусь мить стояла тиша, а тоді Таунсенд піднявся з крісла й знову сів на свій стілець.

– Що саме ти маєш на увазі?

Вона зиркнула на нього, бо його голос був хрипкий, і побачила, що все його лице розчервонілося.

– Ми з ним щойно поговорили. Я приїхала просто з дому. Він каже, що має всі необхідні докази.