Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 29

– Ти сам не знаєш, про що говориш! – викрикнула вона.

– Дурепа ти безголова.

Його слова прозвучали так зневажливо, що вона спалахнула від гніву. І, напевно, розпалився її гнів через те, що вона ще ніколи не чула від чоловіка нічого, крім приємних, ласкавих, улесливих слів. Вона звикла, що він завжди виконував усі її примхи.

– Хочеш почути правду – будь ласка. Він аж горить одружитися зі мною. Дороті Таунсенд нічогісінько не має проти розлучення, тож ми одружимося, щойно станемо вільні.

– Він це сказав тобі саме такими словами чи ти сама склала таке враження від його поведінки?

У Волтерових очах світилася зла насмішка. Це трохи збентежило Кітті. Вона не мала певності, чи Чарлі коли-небудь казав саме це саме такими словами.

– Він не раз це повторив.

– Це брехня, і ти про це знаєш.

– Він любить мене всім серцем. Він кохає мене так само пристрасно, як я його. Нас викрили. Я нічого не стану заперечувати. Чого б це? Ми були коханці рік, і я цим пишаюся. Він для мене дорожчий за цілий світ, і я рада, що ти нарешті знаєш правду. Нам до смерті набридло ховатися, обманювати й викручуватися. Дарма я вийшла за тебе заміж, не варто було, я зробила дурницю. Я ніколи тебе не любила. У нас немає нічого спільного. Мені не подобаються люди, які до вподоби тобі, й мене знуджує те, що цікавить тебе. Я рада, що цьому покладено край.

Він дивився на неї, застиглий. Слухав уважно, але з виразу його обличчя неможливо було зрозуміти, чи зачепили його її слова.

– Ти знаєш, чому я за тебе вийшла?

– Бо хотіла випередити Доріс.

Так воно й було, але її збентежило те, що він про це знав. Дивно, але навіть у цю хвилину страху й гніву вона перейнялася до нього жалістю. Він злегка всміхнувся.

– У мене щодо тебе не було ілюзій, – сказав він. – Я знав, що ти дурненька, легковажна, бездумна. Але я тебе кохав. Я знав, що твої прагнення й ідеали вульгарні й примітивні. Але я тебе кохав. Я знав, що ти – посередність. Але я тебе кохав. Тільки подумати, як я старався зацікавитися тим, чим і ти, і як старався приховати від тебе, що сам я не невіглас, не простак, не пліткар і не дурень. Я знав, як тебе лякав розум, і робив усе можливе, щоб ти вважала мене таким самим бовдуром, як і решту чоловіків, з якими ти знайома. Я знав, що ти вийшла за мене з розрахунку. Я так тебе кохав, що не зважав на це. Я так бачу, що більшість людей, коли кохають без взаємності, почуваються обділеними. Їх переповнюють гнів та образа. Я не такий. Я ніколи не очікував, що ти мене покохаєш, бо не бачив на це жодної причини. Я ніколи не вважав себе достойним кохання. Я був вдячний за змогу любити тебе і почувався щасливим, коли вважав, що порадував тебе, чи помічав у твоїх очах зблиск добросердої приязні. Я старався не обтяжувати тебе своїм коханням; я знав, що мені не можна цього робити, тому я завжди пильнував найпершої ознаки того, що тебе дратують мої ласки. Те, що більшість чоловіків вважають своїм по праву, я був готовий приймати як милість.