Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 103

75

Кітті не була певна, випадково чи зумисно вона ніколи навіть на мить не опинялася з Чарлі наодинці. Він був бездоганно тактовний і далі поводився з нею дружелюбно, привітно, співчутливо і приязно. Ніхто й не здогадався, що колись вони були більше ніж просто знайомі. Але якогось пообіддя, коли вона лежала на кушетці й читала, він проходив через веранду й зупинився.

– Що це ви читаєте? – поцікавився він.

– Книжку.

Вона іронічно глянула на нього. Він усміхнувся.

– Дороті пішла на вечірку в саду в губернатора.

– Я знаю. А ви чому вдома?

– Я спочатку збирався, а потім вирішив, що повернуся і складу вам компанію. Авто надворі, хочете проїхатися островом?

– Ні, дякую.

Він сів у ногах кушетки, на якій вона лежала.

– Нам не випало можливості поговорити, відколи ви тут.

Вона з холодною зневагою глянула просто йому в очі.

– Ви думаєте, нам є що сказати одне одному?

– І немало.

Вона підібгала ноги, щоб він її не торкнувся.

– Ви досі на мене сердитеся? – запитав він з тінню усмішки на вустах і теплішим поглядом.

– Анітрохи, – засміялася вона.

– Якби не сердилися, то не сміялися б.

– Ви помиляєтеся, я надто вас зневажаю, щоб сердитися.

Його це не зачепило.

– Ви занадто жорстокі до мене. Спокійно згадуючи минуле, хіба ви, поклавши руку на серце, не визнаєте, що я мав слушність?

– На ваш погляд.

– Тепер, коли ви краще знаєте Дороті, хіба не погодитеся, що вона досить приємна?

– Звісно. Я завжди буду їй вдячна за доброту до мене.

– Таких жінок – одна на мільйон. Я не пробачив би собі, якби ми тоді втекли. Її це підкосило б. Зрештою, я мав подумати про дітей. Їм це дуже зашкодило б.

Якусь хвилю вона не зводила з нього замисленого погляду. Вона почувалася цілковитою господинею становища.

– Я дуже уважно спостерігала за вами той тиждень, який провела тут. І дійшла висновку, що ви насправді любите Дороті. Я й подумати не могла, що ви на таке здатні.