Читать «Розмальована вуаль» онлайн - страница 102

Але коли він увійшов у вітальню перед обідом, Кітті була трохи шокована (напевно, саме тому він помітив її блідість), бо виявила, що уява дивно з неї познущалася й він зовсім не виглядав так, як вона його собі змалювала. Вона заледве стрималася, щоб не розсміятися з себе. Його волосся було зовсім не сиве – хіба що кілька сріблястих волосин на скронях, та й ті додавали йому шарму; обличчя в нього було не червоне, а засмагле; гарна постава голови. І не товстий він, і не старий: насправді він майже стрункий, і фігура в нього гарна – хіба можна звинувачувати його, якщо він трохи цим вихваляється? – як у молодого чоловіка. Костюм він уміє носити, цього не заперечиш: вигляд у нього акуратний, доглянутий, елегантний. І що на неї найшло так про нього думати? Він дуже вродливий чоловік. Добре, що вона знала, який він нікчема. Звісно, вона завжди визнавала, що голос у нього чарівний, і тепер він звучав точно так само, яким вона його пам’ятала: він тільки підкреслював фальшивість кожного його слова, його насиченість і багатство тепер звучали для неї нещиро, й вона подумки питала себе, як могла колись йому піддатися. Його очі були прегарні: ось де секрет його шарму – така м’яка, блакитна сяйливість, і, навіть коли він плете казна-що, встояти перед ними майже неможливо.

Нарешті подали каву, й Чарлі запалив сигару. Він глянув на годинника й підвівся з-за столу.

– Що ж, я маю покинути вас, дівчата, самих. Час мені повертатися на роботу. – Він на якусь мить змовк, а тоді, звернувши на Кітті дружній, чарівний погляд, мовив до неї: – Я день чи два не буду вас турбувати, доки ви не відпочинете, але згодом хотів би обговорити з вами справи.

– Зі мною?

– Треба залагодити питання з продажем будинку, а також, знаєте, розібратися з меблями.

– Але ж я можу звернутися до юриста. Не варто мені докучати вам своїми справами.

– І не думайте, що я дозволю вам витрачати гроші на юриста. Я про все подбаю. Ви ж знаєте, що маєте право на пенсію. Я поговорю про це з губернатором, можливо, якщо звернутися до відповідних інстанцій, можна буде отримати більше. Довірте свої справи мені. Але поки що нічим не переймайтеся. Зараз ви маєте лише відпочивати й набиратися сил, хіба ні, Дороті?

– Звісно.

Він злегка кивнув Кітті й, проминаючи дружину, узяв її руку й поцілував. Більшість англійців трохи схожі на дурнів, коли цілують жінці руку, він же зробив це з елегантною легкістю.

74

Тільки облаштувавшись у домі Таунсендів, Кітті зрозуміла, як вона втомилася. Комфорт та незвичні зручності такого життя зняли напруження, що її супроводжувало. Вона й забула, як приємно жити без клопотів, як приємно бачити навколо себе гарні речі, бути оточеною увагою. Вона з полегшенням занурилась у легке життя розкішного Сходу. Та й було приємно відчувати себе предметом співчутливої тактовної цікавості. Вона так недавно овдовіла, що було неможливо влаштовувати розваги на її честь, але найповажніші в колонії дами (дружини губернатора, адмірала та головного судді) приходили почаювати з нею в тихій компанії. Дружина губернатора сказала, що йому дуже хочеться з нею побачитися й запрошує її на тихий обід у своєму домі («звісно, не урочистий, тільки ми й ад’ютанти!»). Ці пані ставилися до Кітті так, наче вона була порцелянова ваза, крихка й цінна. Від її ока не сховалося, що вони вважали її мало не героїнею, і майстерно грала свою роль, скромно і стримано. Іноді вона шкодувала, що поруч не було Воддінгтона; з його-то лукавою прозорливістю він побачив би гумор у цій ситуації, а, опинившись удвох, вони добре б з неї посміялися. Дороті отримала від нього листа, де він нарозповідав усякого про віддану роботу Кітті в монастирі, про її сміливість та стриманість. Звісно, він майстерно з усіх них жартував, от же ж дурисвіт!