Читать «Крізь безодню до світла» онлайн - страница 7

А тут… Влад. Цей віртуозний Влад! Так вправно, як водив смичком по струнах, так тепер володів він її тілом. «Скрипаль… ти мій скрипаль…» – шепотіла вона, задихаючись від насолоди. «Ти моя скрипочка…» – палко відповідав їй він.

Усе. Тепер їй точно каюк. Якщо раптом він її покине, їй не жити.

Тієї ночі вона лишилась у нього. Дзвонила Катрусі кілька разів, але та запевняла, що все гаразд. «Мам, ну я ж не маленька дівчинка, заспокойся і не дзвони безперестанку! Передавай привіт тітці Мар’яні! Па-па!»

Так. Вона вже не маленька дівчинка, це точно. Але сказати доньці про те, що вона ночує в чоловіка, Віра не змогла. У неї ніколи не було стосунків із чоловіками, хтозна, як дочка це сприйме. Нехай мине якийсь час…

Віра накинула його сорочку й пішла на кухню випити води. Заплющивши очі, вдихала його запах. Божевілля. Яке ж божевілля! От не думала, що можна втратити голову від чоловіка.

Вона підійшла до вікна, відчинила кватирку і… вкотре за ці шалені дні очманіла: під його вікном ріс кущ жасмину. Ні, це неможливо. Неможливо! Ну як таке може бути?! Якісь химерики. І як тут не втратити голови?

– Бачиш? Вони тут ростуть, уявляєш? – раптом почула біля вуха його голос. – Твої улюблені квіти під моїми вікнами! Я ж казав тобі, що нам варто притиснутись одне до одного, пам’ятаєш? Ти ще пручалась, неслухняна дівчинка!

– Пробач мені цей непослух, – усміхнулась Віра.

– Ґм. Пробачити, кажеш? – грайливо закотив очі Влад, пригортаючи до себе податливе тіло жінки, що якихось кілька хвилин тому звивалось у його руках. – Добре, пробачу, але ти мусиш спокутувати цю непокору.

– Яким чином? – підхопивши його гру, закотила очі жінка.

– От зараз чогось перекусимо, підемо до спальні, і будеш спокутувати. Ти згідна?

– Ґм. Узагалі-то я неслухняна дівчинка, але гаразд. Цього разу я згідна.

– Ми будемо виправляти твою поведінку, дівчинко. Ой, будемо, – він поцілував її у шию і відпустив. – Так. Що тут у нас у холодильнику?

* * *

Любовний екстаз тривав майже всю весну, був безперервним, солодким і несамовитим. Віра літала на крилах цього несподівано відкритого нею почуття і нетямилась від щастя.

Спершу вона навіть не звернула уваги на те, що у Влада все частіше почали з’являтися різні справи, їхні зустрічі були вже не щоденними, а через день, а то й через два. То раптом на вихідні в нього з’являлись якісь відрядження.

Вона сліпо вірила йому. Це ж її Влад, її жрець кохання Ерос, котрий творив такі дива і викликав таку довіру, що їй і на думку не спадало не вірити йому чи хоч на крихту засумніватись у його щирих словах.

Він, як і раніше, був бездоганним, інтелігентним і уважним до неї. Як і на початку, вони ходили на каву, він дарував їй квіти, надсилав романтичні смс-ки. Вона лишалась його скрипочкою, квіточкою і покірною слухняною дівчинкою.

Усе, як і на початку, було добре.

Це Мар’яна звернула би увагу на його незвично посилену увагу до мобілки під час їхніх зустрічей, на збентеження, що проскакувало в його погляді лиш на якусь, ледь помітну, крихітну мить, на дивну метушливість, що не була йому притаманною раніше. Христина теж взяла би до уваги та скорегувала ці ситуації, швидко з’ясувавши стосунки.