Читать «Крізь безодню до світла» онлайн - страница 6

2

І закрутилося… Віра – розумна, розважлива жінка! – таки втратила голову. Остаточно. Щоразу, з кожною зустріччю, Влад підтверджував свою інтелігентність і шляхетність. Два тижні, щовечора, вони зустрічалися за кавою. Тричі ходили до ресторану. Він дарував їй квіти! Просто так, без жодного приводу, попередньо уточнивши, які саме їй подобаються. Звісно, жасмин. Це єдине, що викликало в неї щире захоплення. Вдихаючи його міцний солодкий аромат, Віра опинялась на хвилі блаженства. Однак їй ніколи не дарували жасмину.

Власне, дарувати квіти було й нікому. Ті нещасні гвоздики, а часом, для різноманіття, тюльпани, що їй дарували восьмого березня колеги-чоловіки, викликали в неї радше відразу, ніж радість. Це був механічний, фальшивий жест, бо так заведено десятиліттями – дарувати жінкам квіти восьмого березня. Віра не вбачала в цьому ні краплі щирості.

Вона не питала у Влада, де він дістав жасмин. Лише взяла цей пахучий оберемок, занурила у нього лице й очманіла від щастя. Їй уже було байдуже до його статків. Аби тільки він був. Їм же так добре разом!

Вона навіть ходила на його концерт до Органного залу, подумати лишень! І хоча Віра байдуже ставилась до музики, тим паче класичної, але мусила визнати: Влад на сцені виглядав блискуче!

Віра сиділа в першому ряду й не могла відірвати погляду від цього чоловіка, такого досконалого, такого красивого. Як граційно він тримає спину, а як вправно і природно володіє скрипкою! Ніби з нею народився. Як плавно рухається його зап’ясток зі смичком, а як він торкається струн! Він таки буде їздити з концертами по світу! Точно буде. Такі мусять їздити по світу.

Де ж він узявся на її голову? Так-так, товста тітка з валізами пхнула його на неї. Якби не вона, Віра б досі не знала його. Це ж треба, щоб від якоїсь там тітки залежала її доля! Здуріти!

А сьогодні в них буде щось більше, ніж побачення. Влад запросив її до себе… Віра все чекала, коли ж це станеться. Вона боялася зізнатись навіть собі, але відчувала, що була готова піти до нього вже в друге їхнє побачення. Так магнетично він на неї діяв. Звісно, йому вона ніколи про це не розповість.

Його квартира їй дуже сподобалась. Нічого зайвого, але й не схожа на занедбане житло холостяка, нехай і не бідного. Утім, житло Віра роздивлялася вже потім. Бо не встигли за ними зачинитись вхідні двері, як стриманий, інтелігентний Влад перетворився на пристрасного, чуттєвого, ніжного жерця любові Ероса.

Вона не здогадувалась, що чоловік може дарувати стільки насолоди. Та звідки ж бідоласі було про це знати? З мелодрамок хіба. Але ж там лише гра. А тут усе по-справжньому. І не так, як було у неї колись давно. Коли, власне, останній раз у неї була близькість? Скільки ж то років тому вона зустрічалась із Катрусиним так званим «батьком»? Ой, і багато ж років, хай їм грець…

Та й хіба можна тепер, у світлі нинішніх подій, назвати близькістю те, що поміж ними було? Усе якось похапцем, механічно і без особливого задоволення. Якась тваринна злучка.