Читать «Донор для небіжчика» онлайн - страница 121

Усе відбулося швидко і просто, він і не помітив, як уже виявився голим у її купе.

Внутрішньо Гера досі мусолив подумки її відверте запитання, поставлене мовби між іншим, коли він прийшов попросити цукру до чаю. Вона запитала: «Хлопче, мені здається, ти ще незайманий, га-а-а?» А коли він оторопів із протягненою до цукернички рукою, вона розсміялася, як після вдалого жарту. Але раптом зовсім серйозно додала: «Ми могли б це виправити».

Гера дійшов висновку, що в справжньому житті все так і має відбуватися.

Коли хвиля хлоп’ячої зніяковілості стала поступатися місцем пристрасті, він навіть спробував узяти ініціативу у свої руки.

Саме тоді й почалося найжахливіше…

Перший раз вона вкусила його не сильно. Гера майже не звернув на це уваги. А коли в його голові вже забив тривожний дзвін і він зрозумів, що відбувається щось не те… то спробував вирватися з-під неї.

Вона вкусила його знову… знову… і знову. Він виривався вже з усіх сил, але безрезультатно, — провідниця виявилася набагато сильнішою. Павук схопив жертву й не збирався випускати…

Коли він хотів закричати, вона просто заткнула йому рот своїми зім’ятими трусиками. І він просто беззвучно плакав… Не від болю, а від приниження й безпорадності. Незабаром його тіло покрилися безліччю лілово-червоних слідів від укусів…

Для шістнадцятирічного Гери цей жах тривав неймовірно довго. Чудовисько, що сиділо на ньому, устигло кілька разів перевтілитися: у величезну дику мавпу, у вампіра, у голодного тигра, й навіть… Але для дванадцятирічного Гери-в-портреті це тривало б, може, дві з половиною хвилини, якби там існував час.

Коли все закінчилося (для неї, але, звичайно, не для Гери — для нього все тепер лише починалося), жінка хрипло розсміялася, і цей сміх іще дуже довго переслідував Геру в болісних нав’язливих спогадах. Потім вона відпустила його й почала буденно одягатися.

«І запам’ятай, котику, — мовила вона лагідним голосом, поки він, ховаючи очі, натягав на себе одяг, — якщо комусь розповіси, я заявлю, що це ТИ намагався мене зґвалтувати, а я захищалася. Як ти думаєш, кому з нас повірять, га-аа? — вона хіхікнула. — Будь чемним хлопчиком», — і поцілувала його в щоку. Гера ледь не впав, заплутавшись у власних штанях…

Гера-в-портреті не побачив, як той Гера провів ніч, як очікував хвилини, коли потяг зупиниться на останній станції, як ховався у своєму купе, боячись зіштовхнутися з нею, здригався при кожному відкриванні дверей іншими пасажирами… — тому що перед ним знову була тільки його кімната.

Наступного ранку шістнадцятирічний Гера повернувся.

Того ж дня над його письмовим столом зник великий кольоровий календар зі смаглявою красунею в купальнику…

Гера закінчує школу…

Вступає в інститут…

Іноді (вже після випадку в потязі) у Гери-в-портреті виникає враження, що його протягує через найбрудніші й найтемніші завулки життя, які він тільки має пройти…

Закінчення інституту…

Жінки знову цікавлять його, але…

Батьки, особливо тато, виглядають уже старими. Не зовсім древні, звичайно, однак роки беруть своє.

Одразу по закінченні інституту він улаштовується на роботу.