Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 22

Мчить Кларіс на коні полем, у Кларіс усе під контролем. А тепер не дуркуй і подзвони тому чоловікові додому в, дайте глянуть, Канал № 9, штат Арканзас . Джек Кроуфорд нізащо мене туди не відпустить, але я хоч зможу сказати напевне, кому належить ця тачка.

Слухавку ніхто не взяв, і вдруге – також. Здалеку звучав дивний гудок – подвійний дзенькіт, як на спареній телефонній лінії. Пізно ввечері вона спробувала ще раз, але слухавку так само ніхто не брав.

У середу, під час перерви на ланч, на дзвінок Старлінг відповів чоловік:

– На WPOQ золоті шлягери.

– Доброго дня, чи можу я поговорити з…

– Мені нема діла до алюмінієвої обшивки, і я не хочу жити ні в якому трейлерному містечку у Флориді, шо ще?

У голосі чоловіка Старлінг розчула пагорби й височини штату Арканзас. Вона могла перейти на цю говірку з ким завгодно й коли завгодно, а часу в неї було обмаль.

– Так, сер, якби ви мені допомогли, то я була б вам дуже вдячна. Я намагаюся вийти на містера Ломакса Бардвелла? Це Кларіс Старлінг? – Її інтонація поповзла вгору.

– Це якась Старлінг! – гукнув чоловік своїм домашнім. – А що вам тре’ від Бардвелла?

– Я з регіонального офісу Середнього Заходу, займаюсь відкликанням старих «фордів»? Він має право на безкоштовне гарантійне обслуговування свого LTD?

– То я Бардвелл. Рішив, шо ви хоч’те мені щось продати за тим дешевим міжміським дзвінком. Та пізно вже для обслуговування, краще б ви мені дали цілу машину. То ми з дружиною були в Літтл-Року, від’їжджали від торгового центру «Саутленд Молл»?

– Слухаю вас, сер.

– То той клятий шатун пройшов просто крізь мастильний піддон. То повсюди розлилась олива, і та вантажівка, «Оркін», що в неї такий великий жук на даху? Вона послизнулась на оливі й з’їхала з дороги.

– Господи помилуй.

– Скинула з постаменту будку «Фотомат», аж скло повилітало. То хлопака з «Фотомату» вибрався назовні та подався геть, наче стуманілий. Довелось тримати йо’ подалі від дороги.

– А щоб мене грім побив. То що сталося з нею потім?

– То що сталося з чим?

– З машиною.

– То я сказав Бадді Сіпперу зі звалища старих автівок, що він може забирать її за п’ятдесят баксів, як сам по неї приїде. Ма’ть, він розібрав її на запчастини.

– А ви не могли б підказати мені його номер, містере Бардвелл?

– А нащо вам здався Сіппер? Якщо хтось і має отримать із цього зиск, то ті’ки я.

– Я розумію, сер. Просто до п’ятої вечора я виконую те, що мені накажуть, а наказали знайти машину. То ви маєте його номер, якщо ваша ласка?

– Не знайду свого записника. Уже давно десь загубивсь. Самі знаєте, як воно з тими онуками. Телефон вам назовуть в центральній довідковій, то контора «Звалище Сіппера».

– Красно дякую, містере Бардвелл.