Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 169

Якщо вони впіймають його завдяки опису, що вона дістала від доктора Лектера, то це допоможе їй з міністерством юстиції. Старлінг треба було трохи про це поміркувати. Її кар’єрні сподівання смикались, наче фантомна кінцівка.

Що б не сталося, осяяння про швацькі викрійки принесло їй таке задоволення, як ніщо інше. Це варто зберегти в пам’яті. Вона віднайшла сміливість у спогадах про матір, як і в спогадах про батька. Вона заслужила й виправдала довіру Кроуфорда. Саме це вона має зберегти у своїй коробці для сигар «Біла сова».

Її роботою, її завданням було думати про Фредріку й про те, як на неї вийшов Ґамб. Судове переслідування Баффало Білла вимагатиме фактів.

Думай про Фредріку, яка застрягла тут, провела тут усі молоді роки. Де б вона шукала виходу? Які поривання знайшли відгук у Баффало Біллі? Що їх об’єднало? Жахлива думка – про те, що він міг розуміти її з власного досвіту. Може, він навіть співчував їй, та все одно скористався її шкірою.

Старлінг стояла біля самої води.

Майже в кожному місці настає така мить, коли світло падає під певним кутом і з певною інтенсивністю, і тоді місцина постає у всій своїй красі. Коли ти десь застряг, то починаєш помічати цю мить, чекати на неї. Мабуть, на річці Лікінг за Фелл-стрит ця мить приходила саме зараз, після полудня. Може, саме в цей час юна Біммел починала мріяти? Бліде сонце здіймало достатньо пари з річки, щоб розмити обриси старих холодильників і електроплиток, які повикидали в зарості на протилежному березі. Вітер із північного сходу дмухав проти променів, здіймаючи рогіз до сонця.

Від сараю містера Біммела до річки пролягала біла полімерна труба. Вона заклекотіла, і з неї вирвався невеличкий потік кривавої води, що поплямував підталий сніг. Біммел вийшов на сонце. Штани спереду були поцятковані кров’ю, а в пластиковому харчовому пакеті він ніс якісь рожеві й сірі кавалки.

– Сквоби, – сказав він, побачивши, що Старлінг його роздивляється. – Їли колись сквобів?

– Ні, – відповіла Старлінг, відвертаючись до води. – Я їла голубів.

– Із цими не тре’ переживать, що дробина на зуб попаде.

– Містере Біммел, а Фредріка знала когось із Калумет-Сіті або Чикаго?

Він стенув плечима й похитав головою.

– Чи ви не знаєте, вона коли-небудь їздила до Чикаго?

– Шо значить – чи я не знаю? Думаєте, моя дівчинка бувала в Чикаго, а я про те не знав? Вона навіть у Коламбус не їздила без мого відома.

– Вона знала чоловіків, які вміли шити, кравців чи майстрів, які виготовляли вітрила?

– Вона всіх обшивала. Уміла шити, як і її мати. Про чоловіків я нічо’ не знаю. Вона шила для магазинів, для панянок, а кому саме – не знаю.

– Хто був її найкращим другом, містере Біммел? З ким вона водилася?

Не треба було казати «водилася». Добре, що його не зачепило, він і без того розлючений.