Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 135

– Так, містере Кроуфорд?

– Повертайтеся до школи.

– Якщо вам не хотілося вплутувати мене в ці пошуки, то не слід було мене брати до того похоронного бюро, містере Кроуфорд.

– Так, – відповів Кроуфорд. – Мабуть, не слід було. Але тоді ми б не натрапили на жука. Не здавайте свій ствол. У Куантіко досить безпечно, проте ви будете озброєні за межами бази, поки Лектера не впіймають чи не вб’ють.

– А ви? Він вас ненавидить. Тобто він про це розмірковував.

– Про це міркувало чимало людей, Старлінг, у багатьох в’язницях. Може, одного дня в нього дійдуть до мене руки, але наразі він надто зайнятий. Повітря на волі солодке, і він не готовий марнувати його в такий спосіб. До того ж це місце безпечніше, ніж здається.

У кишені Кроуфорда задзижчав телефон. Замурчав і замиготів іще один, на столі. Кілька секунд Кроуфорд щось слухав, потім промовив «ага» та повісив слухавку.

– «Швидку» знайшли на підземному паркінгу в аеропорту Мемфіса. – Він похитав головою. – Нічого хорошого. Медики були в салоні, позаду. Обидва мертві.

Кроуфорд зняв окуляри й почав ритися в кишенях у пошуках носовичка, щоб їх протерти.

– Старлінг, Берроузу телефонували смітсонівці, питали про вас. Той хлопака, Пілчер. Вони вже майже закінчили з жуком. Заповніть форму 302 й підпишіть її для архіву. Ви знайшли комаху, ви з нею працювали, і я хочу, аби це було зазначено в офіційній документації. Згода?

Старлінг почувалася втомленою як ніколи.

– Згода, – відповіла вона.

– Залиште свою машину в гаражі, а Джефф відвезе вас назад у Куантіко, коли закінчите.

Уже на східцях вона озирнулася на освітлені, зашторені вікна, де чергувала медсестра, а потім поглянула на Кроуфорда.

– Я думаю про вас обох, містере Кроуфорд.

– Дякую, Старлінг, – відповів він.

Розділ 40

– Офіцере Старлінг, доктор Пілчер передав, що чекатиме на вас у Комашиному зоопарку. Я вас проведу, – мовив охоронець.

Аби дістатися до Комашиного зоопарку з того боку музею, що виходить на Конститьюшн-авеню, треба піднятися ліфтом на один поверх вище від великого опудала слона та перетнути просторий ярус, присвячений антропології.

Спершу вигулькнули стоси черепів, вони здіймалися вгору, роздавалися в боки, символізуючи вибух людської популяції з часів Христа.

Старлінг і охоронець просувалися крізь тьмяні ландшафти, населені силуетами, що відображали людське походження та розмаїття. Тут були ритуальні експозиції – татуювання, бинтування ніг, зубні модифікації, перуанська хірургія, муміфікація.

– Ви бачили Вільгельма фон Елленбоґена? – спитав охоронець, підсвічуючи ліхтариком експонат.

– Ні, не думаю, – відповіла Старлінг, не вповільнюючи ходи.

– Раджу вам прийти, коли горітиме світло, та поглянути на нього. То його поховали у Філадельфії у вісімнадцятому столітті? Перетворився на мило, коли до нього дісталися ґрунтові води.