Читать «Львів. Вишні. Дощі» онлайн - страница 15

— Ма?.. Ну скільки я тебе просив дзвонити… Я ж тепер не сам живу! — Ярослав не міг приховати розчарування. Вирішив замаскувати його під роздратування. Зовсім не пані Стефу він сподівався побачити у дверях…

— Та я ж бачила, що Зоряна кудись побігла… — почала виправдовуватися пані Нечипоринська. Вона хотіла зазирнути до спальні, аби провести швидку «ревізію» невістчиному вмінню господарювати. Була свято переконана, що, окрім «влаштовувати рейвах», та ні на що не здатна, але син стояв у дверях, ніби вкопаний. — Вона хоч снідати тобі дала, перед тим як здиміти? — Пані Стефа хотіла промацати обстановку та вивідати у сина щось новеньке про його сімейне життя.

— Ні, ми не снідали… — Ярослав не розумів, як воно так виходить, що мама завжди опиняється поруч у складні моменти його біографії. Він не хотів заглиблюватися в подробиці сьогоднішнього ранку. Не мав жодного бажання ані засмучувати маму, ані жалітися на дружину, ані переповідати ще одну прикру сімейну сценку. Навіть не був певен, що те, що майже щодня відбувається між ним і Зорянкою, можна назвати сваркою. Може, це у них така притирка характерів? Може, його дружина має занадто вразливу натуру і реагує на дурнички так, ніби йдеться щоразу про вселенську катастрофу? У такому разі їй би не завадило трохи загартуватися, а його жарти — це таке собі щеплення на майбутнє… А може, матуся таки має рацію і йому не варто було одружуватися з Зоряною?..

Ярослав і сам не помітив, як він слово за слово оповів пані Стефі усю ранкову пригоду, аж до того моменту, який вона вже побачила на власні очі, коли Зоряна вибігла з квартири.

— І вона тобі навіть не сказала, куди йде? — Пані Стефа акуратно переклала щойно зготовану яєчню на велику тарелю, що її вже встигла прикрасити маленькими помідорчиками «чері» і шматочками тоненько нарізаної вудженини. Вочевидь, той харч придбала невістка, бо мала таку звичку: купляти генномодифіковані та інші шкідливі для здоров’я продукти. — Де у вас тепер кава? Чи це вона мені на зло все тут попереставляла? — укотре розсердилася Зоряниним нововведенням, реагуючи не так на перестановку круп і приправ, як на те, що тепер на кухні сина господарює інша жінка.

— Ні… не сказала… — трохи розгублено відповів Ярослав.

— То подзвони їй! Ти маєш знати, де вештається твоя дружина!

— Не дзвонитиму! — зізнався Нечипоринський під схвальне потакування пані Стефи. — Її мобілка залишилася у спальні, на столику… Я її вимкнув… — завершив удавано буденним голосом.

У завислій паузі знову почулося глухе, ніби застуджене бухикання сетера з першого поверху. Аби заповнити цю прикру порожнечу в їхній розмові, яка, здавалося, ще мить — і затягне їх у якусь безодню непорозуміння, пані Стефа почала швидко оповідати усі новини, які назбирала за суботній день по будинку. Проте Ярослав якось мляво реагував на всі її спроби розважити його балаканиною і навіть не пожвавився, коли вона докладно, ніби сама там була, оповіла про аварію, у яку потрапили Влачковські з третього поверху на своєму новому «опелі». Врешті пані Нечипоринська згадала, що пан Мільо сидить удома негодований і недоглянутий…