Цікаві опити проводять студіози:Ібуть кнура, як ворога народу,У сраку цілим факультетом філософським.Ще Гегель нам казав, шо дух ширяєВ златих чертогах мудрості безсмертной.Тим часом верткий хуй в свинячій сраціШиря своей вонючою дорогой,хто зна, чий же шлях веде до правди?
Едгар (побожно).
Великий Сак'я Муні благородний,Гігант камінний, долбойобовидний,Про дао слово нам спиздів священне.Я пам'ятаю вчителя-китайця,Старого імпотента, він коанаНам загадав: «Де правда?» – запитав він.І пиздив учнів дрином по залупам,Шоб думали хутчіше, реготавсяІ слиною харкався, як скажений.Тоді один із нас сказав: «В народі!»Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу.Потім, ставши в позу ритуальну,Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,А струни – з їхніх тельбухів.)Учитель удруге грізно нас запитує…«У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше,Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенькийПрийомами кунхву виймає серце в поца із грудейІ, показавши, шо правди там немає,Засміявся щасливим сміхом доброї дитиниІ пожбурив у форточку добичу.
