Читать «Кінь і його хлопчик» онлайн - страница 94

Ходити в далекі походи (за півдня пішки від Ташбаана) він не наважувався, а ганяти у походи таркаанів – теж, бо врешті-решт, здобувши військової слави (звісно, його коштом), вони могли повернути зброю проти нього – саме так скидали майже всіх попередніх тісроків. Ось чому, хоча перш за все він думав про себе самого, усі сусіди Остраханства нарешті зітхнули з полегшенням. У самому Остраханстві люди теж почали дихати вільно і навіть (за часів його влади) називали його не інакше як Рабадаш-Миротворець. Та вони не забули, що до того, як стати тісроком, він був віслюком, тому після його смерті його нерідко називали й так: Рабадаш Великий і Вухастий. Тож, якщо ви захоплюєтеся остраханською історією і пошукаєте посилання на тісрока Рабадаша (краще це робити у місцевій бібліотеці), то шукати його треба саме під цим прізвиськом. І що цікаво: і понині якщо хто-небудь в остраханській школі накоїть щось таке надзвичайно дурне, то його неодмінно назвуть «Рабадашем Другим». Тепер ви знаєте чому.

В Анварді ж усі були тільки раді позбутися принца. Щойно його відіслали додому, як того ж вечора почалося свято: на лузі перед замком були накриті столи, на яких мерехтіли сотні ліхтариків, і тривав той бенкет цілу ніч. Вино лилося рікою, дзвеніли жарти, й історії змінювали одна іншу. У розпал свята всі зробили велике коло, у яке став менестрель у супроводі двох скрипалів. Аравіс та Кор приготували себе до невимовної нудьги, бо єдина поезія, яку вони до того чули, була виключно остраханська (якщо ви теж її чули, то ви їх зрозумієте). Та всупереч їхнім сподіванням, з перших звуків скрипки нудьгу наче вітром розвіяло. Менестрель співав старовинну баладу про світловолосого Олвіна, який зійшовся у двобої зі страшним двоголовим велетнем Кирдик-Башем, доки не здолав того, і той перетворився на камінь, та навіть не на камінь, а на цілу гору, яка тепер і зветься Кирдик-Баш на честь велетня, або Олвін – на честь героя. А ще у пісні йшлося, як він завоював серце красуні Лілн і взяв її за наречену. Коли балада скінчилася, Аравіс та Кору вже хотілося, аби вона знов почалася та лунала й лунала хоч цілу ніч. А потім до кола вийшов Ігого, який хоч співати й не міг, зате як міг розповів історію про битву при Зуліндрі. А після нього Люсі розповіла ще раз історію про одежну шафу, яку всі, крім Аравіс та Кора, чули вже не раз, та із задоволенням послухали знов. А йшлося в тій історії про те, як сама вона з королем Едмундом, королевою Сьюзан та Великим королем Пітером потрапили до Нарнії вперше.

І нарешті, як воно й мало статися рано чи пізно, король Лун оголосив, що молоді вже час іти спати.

– А завтра, Коре, – додав він, – поїдеш ти зі мною в обхід по замку подивитися на оборону та відзначити її сильні та слабкі сторони, бо як мене не стане – захист замку буде твоїм обов’язком.

– Але ж Корін буде королем, батьку, не я, – здивувався Кор.

– Е ні, мій хлопчику, – похитав головою король Лун. – То ти є моїм спадкоємцем і корона перейде до тебе.

– Але ж я того зовсім не бажаю, – заперечив Кор. – Я б ліпше…