Читать «Кінь і його хлопчик» онлайн - страница 93

– О-о-о, тільки не на віслюка! Хоча б на коня! Будь ласка! О-о-о, на коня! – Це були останні людські слова, що всі почули від Рабадаша.

– Слухай мене і слухай уважно, Рабадаше, – двічі повторив Аслан. – Справедливість не буває без милосердя. То й тобі не довіку лишатися віслюком.

Віслюк одразу ж настовбурчив вуха, та вийшло це так кумедно, що на обличчях мимоволі знов з’явилися усмішки.

– Ти закликав на допомогу Таша. Що ж, у храмі Таша і знайдеш ти зцілення. У день великого свята осені підійди до вівтаря Таша у головному храмі Ташбаана, і там, на очах у всього Ташбаана, спаде з тебе осляча шкура, і всі впізнають у тобі принца Рабадаша. Та на все своє життя запам’ятай: якщо відійдеш ти від храму далі, аніж на півдня дороги пішки, знов обернешся віслюком. І вже тоді тобі ніщо не допоможе.

Запала тиша. А за мить усі перезирнулися, ніби щойно прокинулися і тепер ніяк не могли второпати, що то було. Аслан щез так само несподівано, як і з’явився, лише в повітрі залишилася світла смужка, та на траві сріблилася роса, а серця нарешті сповнилися спокоєм та радістю. Отже, він таки був, і був не у мріях, а наяву. Втім, живим доказом цього перед ними стояв віслюк.

Король Лун (мабуть, найдобросердіша людина з усіх присутніх), побачивши колишнього ворога в такому скрутному становищі – в ослячій шкурі, одразу ж кинув гніватися і навіть спробував знайти слова розради.

– Ваша королівська високосте, – мовив він, – мені дійсно прикро, що все зайшло так далеко! Та прошу вас завважити, що ніхто в тому не винен, окрім самої вашої королівської високості. Зі свого боку, ми готові зробити все, від нас залежне, аби якомога швидше доправити нас до Ташбаана, де на вас чекає… е-е-е… лікування, що його призначив Аслан. До того ж ми беремо на себе зобов’язання, пов’язані з доправлянням вас морем у найліпших у вашому теперішньому становищі умовах: найкращий суховантаж, обладнаний для перевезення худоби, свіжа морква, будяки тощо.

Віслюк заволав так, що всі поглухли, а потім спрямував добре розрахований удар задніми копитами просто в охоронця, який заґавився, від чого одразу стало зрозуміло, що від цієї пропозиції принц залишився не в захваті.

Аби закінчити історію про Рабадаша, про якого й без того сказано достатньо, ми нагадаємо про те, що сталося з ним далі, лише кількома словами. До Ташбаана, як і було обіцяно, його доправили морем належним чином у належний час, аби він встиг до свята осені до вівтаря у храмі Таша, де він знову обернувся на людину. А свідками тому чудесному перетворенню були чотири чи п’ять тисяч прочан, і тому замовчати таке диво було аж ніяк неможливо, і чутки про нього розповзлися по всьому Остраханству. Після такого чудесного перетворення та після смерті старого тісрока, саме Рабадаш успадкував трон, ставши наймиролюбнішим тісроком за всю історію Ташбаана. Чому так вийшло – ніхто й гадки не мав, і лише сам новий тісрок знав усю правду.