Читать «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок» онлайн - страница 2

Взагалі коропа в даному разі у вас нема: зірвався…

…Так… скажіть, прошу вас: варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакі хвилюючі моменти?

Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зірвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено!

І ви закусюєте та й розповідаєте:

– От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити…

Ну, закусюйте собі на здоров’я!»

Це оповідання великого майстра слова так і називається «Короп». Колись майже напам'ять знав…

І що б ви думали?! Першого ж вечора моєї такої жаданої відпустки, коли я підлампічував свої старенькі бамбукові вудочки, до двору причимчикував кум Григорій! Давній товариш, однокласник, чи не єдиний з того далекого часу дитинства і юності.

–  Добре діло карасі: не поїси, так продаси! – крізь дим сигарети пробасив Григорій.

– Привіт, куме! Рибак рибака бачить здалека: хоч воно й не риба, а хвіст видно!

Потиснули один одному руки, кум підсунув ногою стілець, присів поруч.

– Це тобі: що у воді – то риба, а мені: що в пір'ях та в шерсті – то м'ясо.

Кум Григорій був запеклим мисливцем, на рибалок дивився хоч і по-дружньому, але зверхньо, і на риболовлю ходив тільки горілки випити та в карти пограти. Кожного разу в нас із цього приводу виникали веселі суперечки, я боронив команду рибалок, а кум вступався за касту мисливців.

– Е-е-е, Григорію, Сам Бог з рибалок Апостоли вчинив.

– Ага… Вудка мокне, а рибалка сохне! Інше діло полювання – чоловік стріляє, а Сам архангел Михаїл кулі носить!

– Так, так, куме… Тільки чув я частенько від мисливців після полювання – хотілося лося, та не вдалося!

– Годі вже вам! – вступила у двір моя матуся з відром парного молока. – Доброго вечора, Гришо. Ходімо вечеряти.